Глава 12. Провізія для «Зони нуль»

У підвалі крамниці «Раритет» панувала та сама гнітюча, отруєна тиша, яка зазвичай буває перед тим, як на замерзлу землю впадуть перші важкі краплі грози. Анна сиділа за своїм столом, заціпеніла, наче висічена з сірого мармуру. Її пальці намертво вчепилися в хірургічний скальпель. Навколо неї все ще витав солодкуватий, нудотний запах доісторичного мулу та озону, який залишив по собі чорний кіт-примара на бетоні біля входу.

— Анно, ти як? — Олена обережно зробила крок уперед, намагаючись не зачепити тіні, що неприродно видовжувалися вздовж стелажів.

Анна не відповіла. Вона навіть не моргнула. Її погляд був прикутий до ідеального ряду графітових олівців, які вона щойно вибудувала за лінійкою, строго паралельно до краю столу.

І в цей момент простір над дубовою стільницею почав викривлятися.

Повітря розігрілося, забриніло, як над розпеченим асфальтом, і прямо посеред паперів, наче просочившись крізь саму деревину, матеріалізувався той самий чорний кіт. Він лежав на боці, знов піднявши задню лапу, і продовжував з вологим чавканням вилизувати власне підхвістя. Тільки цього разу його хутро було якимось брудним, неначе залитим чорною ваксою, через що окремі волоски злиплися й утворили суцільну масу. Тьмяне світло настільної лампи миттєво стислося всередину скла, перетворюючись на слабку сіру точку.

Анна видала глухий, здавлений звук. На її очах кіт повільно перевернувся і встав на лапи, хрустко ламаючи хребці. Він зробив перший крок. Важкі, мокрі лапи залишали на столі брудні чорні сліди, які на очах кипіли дрібними бульбашками. Кіт ішов плавно, двовимірно, наче вирізаний із чорного паперу. Він навмисно, з якоюсь долюдською жорстокістю, наступав на її олівці. Кожного разу, коли його лапа торкалася заточеного графіту, дерево спалахувало блідим попелястим вогнем, і олівці на очах перетворювалися на купки чорного радіоактивного попілу.

Кіт підійшов до банок із раритетним німецьким клеєм. Тварина зазирнула всередину, і клей миттєво згорнувся, перетворившись на смердючу чорну живицю, що пахла сирою прип’ятською глиною. Потім кіт повернув голову до Анни. Його паща розкрилася неймовірно широко, оголюючи чорні безкровні ясна, а в очних ямках замість зіниць пульсувала суцільна, біла корона затемнення.

Анна впала в повний психологічний анабіоз. Її броня порядку була пробита. Вона почала без зупину, монотонно шепотіти під ніс старовинні реставраційні інструкції ХІХ століття, перетворюючи їх на божевільне заклинання:

— Сторінка сорок два... кістковий клей... під прес... фаза нуль... морок затікає у палітурку...

— Анно! — Марк кинувся вперед.

Він силою перехопив її за тремтяче зап'ястя. У ту ж секунду, як їхня шкіра зіткнулася, спрацював ефект заземлення. Повітря над столом із гучним електричним тріском розрядилося, наче від удару блискавки. Настільна лампа спалахнула сліпучим білим світлом, заливаючи підвал чистим озоном. Кіт на столі видав нелюдський, ультразвуковий крик, його плаский силует вигнувся і з шипінням розчинився у повітрі, залишивши по собі лише купку попілу на місці колись гострозаточених олівців.

Анна глибоко вдихнула повітря, обм'якла на стільці й нарешті сфокусувала погляд.

— Його... його грифелі... — прошепотіла вона, дивлячись на порожній стіл. — Він спалив мою геометрію.

Атмосферу гніючого, липкого жаху раптово розбив шалений, істеричний тупіт ніг. Ігор, якого досі колотило після ранкового депо, схопився з дивана й влаштував справжній «голодний бунт».

— Все! З мене досить! — заверещав він на весь підвал, розмахуючи руками, на яких досі лишалися сліди Світланиного варення. — У нас тут прадавні коти ходять по столах! Клей перетворився на нафту! Олівці згоріли! Мені тридцять годин обіцяли повний аналоговий детокс, а замість цього мій мозок намагається зжерти податкова інспекція у колекторі! Я найголодніша людина в цьому апокаліпсисі! Якщо я зараз не з'їм щось нормальне, з вуглеводами і сіллю, я відмовляюся рятувати ваше Старе місто! Я просто ляжу тут і стану затемненим від недоїдання!

Олена втомлено потерла перенісся за круглими окулярами. При всій абсурдності Ігоревих криків, він був правий — запаси в підвалі дійсно закінчилися. На сушеній лаванді довго не протримаєшся.

— Треба йти в гастроном на розі, — Олена подивилася на Марка. — Він аналоговий, там досі старі касові апарати. Спорядимо вилазку за провізією.

— Я йду! — миттєво заявив Ігор, застібаючи куртку. — Я особисто обиратиму тушонку. Без мене ви принесете якусь квасолю в томаті, а я її терпіти не можу.

— І я з вами, — сантехнік Толик важко підвівся з низького стільчика, поправляючи свій розірваний помаранчевий жилет. — Я візьму великий мішок для консервів. Заодно перевіримо, що там на вулицях.

П'ятнадцятирічний Іван, який до цього сидів тихо у кутку, міцно стискаючи в руках бланк Світлани з адресою, раптом рішуче підхопився:

— Я знаю, де в тому гастрономі чорний хід біля завантажувальної рампи. Мене там кожен вантажник знає. 

— О ні, малий, ти сидиш тут, — басом відрізав Толик, насупившись. — Я твоїй матері на пульті обіцяв, що збережу твою дупу цілою. Вулиці затекли мороком, камери Резніка з глузду з'їхали. Будеш сидіти під диваном і чекати.

— Там у холодильнику каструля триденного маминого борщу лишилася! — випалив Іван, і його підлітковий голос зірвався на впертий фальцет. — Його треба забрати, бо він скисне! Ви розумієте? Мама його три години варила перед зміною, там свіжий кріп і реберця! Я не залишу наш борщ цим чорнооким тварюкам із Нового міста!

Толик скривився так, наче в нього заболів зуби:

— Ти збожеволів, малий? Я не збираюся перти на собі через зомбі-квартали з прадавнім Хтоносом п'ять літрів першої страви! Навіть якщо вона зі свіжим кропом і сметаною! Борщ у нас під загрозою, ти чув таке, Марку?

— Та не такий він вже і малий! — знову прошепотів Ігор так, що його почули всі присутні.

Марк та Олена перезирнулися. Вони згадали розповідь Толика: коли вдома на тринадцятій лінії з усіх щілин хлистала чорна жива нафта, цей п'ятнадцятирічний підліток не зламався, його очі не стали матовими й порожніми. Його заземлений побутовий прагматизм повністю відбив атаку, поки Іванович ставав зомбі. Іван був ще одним магічним громовідводом.