Глава 3. Ефект громовідводу

День в Ігоря не задався з самого ранку, і виною тому була звичайна пластикова картка. Він у свої двадцять п’ять щиро вважав, що цифрова епоха створена для того, щоб спрощувати життя, а не перетворювати його на бюрократичне пекло. Банкомат біля букіністичної лавки втретє за тиждень “поснідав” його зарплатною карткою, тому Ігор змушений був рушити до центрального відділення «ПромБудРезерву» — солідної фінансової установи, що засідала у масивній монументальній будівлі сталінської епохи з височенними колонами, мармуровими левами на вході та товстелезними стінами, які більше нагадували бункер.

Кумедний, за версією банку, і абсолютно трагічний, за версією самого Ігоря, випадок трапився прямо біля каси. Менеджерка з бейджиком «Катерина» з абсолютно серйозним обличчям заявила, що картку відновлять, та рахунок заблоковано, оскільки його поточний фінансовий статус «викликає підозру в автоматизованої системи безпеки».

— Якої системи? — обурився Ігор, розмахуючи паперовим пакетом із гарячими коржиками з маком, які він щойно купив у пекарні на заміну сніданку. — Я реставратор книг! Моя найбільша фінансова махінація — це покупка німецького клею без ПДВ на розпродажі! Які підозри?

— Розумний алгоритм вважає, що ви занадто часто купуєте речі, які пахнуть сирою глиною та іржею, — монотонно відповіла дівчина, навіть не кліпаючи.

Ігор хотів було крикнути, що старі книги ХІХ століття мають пахнути сирою глиною, якщо їх тримали в підвалах, але Катерина раптом застигла.

У цей момент, рівно о дванадцятій нуль-нуль, у приміщенні «ПромБудРезерву» почало стрімко згасати світло. Величезні люмінесцентні лампи на стелі операційного залу не згасли — вони почали блякнути, стискаючи свої промені всередину скла, перетворюючись на брудні сірі цятки. Сонце за панорамними вікнами втратило золото і перетворилося на попелястий, мертвий німб. Клієнти навколо панічно зашепотіли, а по ногах присутніх ударив різкий, могильний холод, що супроводжувався запахом доісторичного мулу.

Катерина повільно звела голову. Її зіниці на очах розширилися, стаючи суцільно матово-чорними, вбираючи в себе залишки сірого світла. Поруч із нею інші менеджери так само синхронно, мов за командою, застигли, дивлячись у простір порожніми «затемненими» очима. Стара будівля витримала удар, але її персонал повністю здався мороку.

Ігор був єдиним у всьому відділенні, хто взагалі ніяк не відреагував на містичний апокаліпсис. Тобто, холод і морок він помітив, але його 25-річний мозок, зациклений на заблокованій картці, інтерпретував це по-своєму.

— О, чудово! — вигукнув Ігор, розводячи руками і навіть не дивлячись на чорні очі Катерини. — Тепер у вас ще й генератор здох! Навіть світло нормальне підключити не можете, а ще берете комісію за обслуговування! Знаєте що, Катерино? Передайте вашому «розумному алгоритму», що якщо до вечора мені не розблокують картку, я прийду сюди зі своєю сирою глиною і особисто заліплю нею ваш суперкомп'ютер! Подавіться!

Він вихопив свій паспорт із рук заціпенілої менеджерки, гордо розвернувся на підборах і покрокував до виходу, на ходу розламуючи черговий гарячий коржик. Паніка натовпу, дивна тиша і той факт, що всі камери спостереження на стінах банку з тихим клацанням розгорталися йому в спину, здалися просто черговим рівнем поганого вітчизняного сервісу. Залишивши «затемнених» співробітників застиглими за столами, Ігор вилетів на вулицю, сів на свій старий моторолер і сердито рушив у бік букіністичної крамниці. Не встиг він від'їхати від злощасного банку, як вмить натиснув на гальма, намагаючись прибрати очі з власного лоба. 

У мегаполісі після введення спеціальної програми цифрової мережі “Безпечне місто” аварії не відбувалися. Взагалі! Але тут - розбитий паркан,знівечений невеличкий фургон доставки та людина на капоті… Можливо, то був його водій? Чи це шахрай? Чи одне іншому не заважає… Схоже, хтось повинен це з’ясувати. Ігор, не довго думаючи, витягнув смартфон.

— Алло, поліція? — зашепотів він у слухавку, з острахом зазираючи в темний підземний паркінг. — Тут людина вкрала фургон або впала в підвал. Він весь у якомусь чорному мазуті, і мені здається, він терорист. Ну, або п'яний. Приїдьте!

Телефон видав лише глухі короткі гудки — зв'язок у місті після обіднього затемнення був нестійким. Ігор сплюнув, набрав 103.

— Алло, швидка? Тут у підвалі екстремальний випадок масової шизофренії! Водій розбив машину і обійняв капот. Алло?

Там теж швидко поклали слухавку. Хлопець злякано подивився на камери на стовпах — вони повільно опускали свої об'єктиви прямо на нього. Лаючись на чому світ стоїть, Ігор спустився вниз,  у напівтемряву підземного з'їзду. Пахло бензином та паленою гумою. Водій — чоловік років тридцяти в брудній куртці кур'єра — лежав наполовину висунувшись із розбитого лобового скла. Він був непритомний, на чолі запеклася кров, але він дихав.

— Ну що, друже, схоже, ти став зіркою сьогоднішнього шоу, — пробурмотів Ігор, оглядаючись на камери при в'їзді на паркінг.

Об'єктиви на стелі вже повільно опускалися донизу, фіксуючи нову ціль. Часу не було. Ігор із зусиллями витягнув обм'яклого незнайомця з розбитого авто, підхопив його під пахви і, крехтячи від важкості, потягнув до свого моторолера. Залишати свідка на розтерзання невідомому лагу системи він не ризикнув, перекинув його через сидіння і, запетлявши між закинутими провулками старого центру, рушив до єдиного безпечного місця в цьому районі. У той же час, план «здати цього божевільного першому ліпшому патрулю» інколи все ще прослинав у його голові.

Через якихось двадцять хвилин Ігор відкрив двері підвальної крамниці «Раритет» з гучним дзвоном мідного дзвіночка. Олена, яка саме вивчала геодезичну карту на столі, здригнулася і миттєво сховала руку під прилавок, де лежав важкий чавунний оберіг її діда.

Ігор важко дихав і буквально волочив на собі високого чоловіка міцної статури у закривавленому худі.

— Олено, Анно зачиняйте ролети! Швидко! — прохрипів той, опускаючи непритомного кур’єра на старий велюровий диван біля полиць із дореволюційними виданнями. Він простежив, щоб той своїми брудними ногами не торкався коштовного покриття.  — За нами йшли камери. Місто просто з глузду з'їхало, все світло на проспектах вимкнулося.