Магія буває такою різною, та не кожен зможе її осягнути

Всюди завірюха й непроглядний туман. В таку погоду й собаку не виженеш, не те що їхати кудись. Та сім’я Гордіївських, як завжди, відрізнилася. Вони покидавши всі свої справи, крізь сніг їдуть в богом забуте село, аби достойно провести свою родичку. Сашко вдивлявся у вікно розглядаючи одноманітні краєвиди. Його дивувала думка, що бабця вирішила померти саме на Новий рік. Для неї, то вже яка різниця, а от для родичів, які дійсно дорожили нею, не буде більше сенсу святкувати це свято. Добре, що вони не були такими родичами. Адже, бабця була ще тою скнарою, тож любити її могло, лише, власне відображення.Нарешті, дорога стала, більш-менш рівною, тож хлопець міг розгледіти силует, який рівним кроком йшов через кучугури снігу. Рудоволосий хлопець пригледівся. Це була дівчина, вдягнена в, трохи легкий для погоди, одяг. За спиною в неї була великий кошик з невідомим вмістом.Машина знову наскочила на ями, тож, тепер, силует не можливо було нормально розгледіти.Вже за десять хвилин вони під’їхали до невеличкої хатинки, чи, точніше, те, що від неї залишилося. Бабця жалкувала, навіть, на нормальних дощичках, тож будівля, мабуть, протікала в осени й весною. Зимою ж будівля не топилася, тож сніг робив, щось, типу, додаткового утеплення для будівлі. Вони зайшли в хатину. В єдиній кімнаті стояла труна, яку їм доведеться завтра ховати. А, поки, їм доведеться пережити приємний досвід спання в одному приміщенні з трупом. Можна було залишити її на вулиці, але вони були не настільки нелюдимі, що не скажеш про померлу.Зараз мати, батько й дядько з молодшою сестрою, намагалися, знайти, щось чим можна було розпалити давно ніким не топлену грубу. Сашко давно втратив надії знайти, щось корисне в цій хаті, особливо, після того, як побачив, як миші билися за шматок давно цвілого хліба. Хлопець вийшов у курці на вулиці. Спати доведеться в ній же. Він вже не дивувався, що на вулиці було тепліше ніж в цьому будинку на курячих ніжках. Рудоволосий попрямував у ліс. Там, почав збирати, хоч якісь, гілочки, що валялися під деревами на білому снігу. Він так захопився, що не помітив, як зайшов у глиб лісу. На снігу виднівся слід кривавої лапки зайчика. Це означало тільки одне: Тут мешкає вовк, чи будь-який інший дикий звір. Треба було забирати ноги. Дякувати богу, на снігу залишилися його сліди. Він чим душ побіг по ним. В один момент він уступив у щось і хлопець опинився підвішений на дереві в чиїйсь пастці. Подумки Сашко попрощався з життям. Його лякала думка, що йому доведеться так скоро зустрітися з бабцею на тому світі, особливо, після того, як він подумки прокляв її всією можливою лайкаю.З кустів вибігла фігура в масці лиси. Рудоволосий швидко зрозумів, що це була дівчина. Судячи з її реакції вона чекали, що впіймає того самого вовка, але вдалося впіймати лише нікому непотрібного хлопця. Швидкими рухами незнайомка деактивувала пастку. Сашко, трохи, болюче приземлився.

- Ти хто такий і чого тут вештаєшся? – грізним голосом спитала дівчина не знімаючи маски.

- Міський я. Приїхав, аби поховати бабцю. Вона тут неподалік живе.

- Не бачила тут нікого вже років зо два. Тільки давно розвалену хату.

З погляду хлопця незнайомка зрозуміла, що це той самий дім.

- Там, що справді хтось жив? Вибач, я дуже співчуваю, просто неочікувала побачити нові обличчя в нашому селі.

Вона зняла маску з під якою на неї поглянуло миле кругле личко з чілкою і таким же темно каштановим волоссям. Вирізнялися густі темні брови й глибокі темні, як ніч очі. Сашко, тільки зараз зрозумів, що несвідомо розглядав її.

- Смійся скільки влізе, але роби це мені в обличчя – скептично промовила незнайомка.

- Я й не збирався. Ти дуже гарна.

- Справді? Всі постійно кепкують з моїх великих брів.

- Це, навпаки, дуже гарно, не дарма так багато пісень про це співали.

- Дякую.

На щоках шатенки з’явився легкий рум’янець.

- Ти не казала, як тебе звуть. Мене – Олександр.

- Ой, точно. Я – Мара.

 - Гарне ім’я, незвичне. На відмінно від мого. Хотів би я мати таке ж гарне ім’я.

- Що за дурниці! Твоє ім’я дуже гарне. І має гарне значення – захисник. Тож, з тобою не страшно блукати в лісі.

- До речі, що ти тут робила?

- Я полюю на монстра.

- Монстра?

- Так, крижаний монстр, що полює в лісах. Скоро він перейде на місцевий скот і по селу підуть розбирання хто в кого, що вкрав.

- А, чому ніхто крім тебе не спинить його?

- Бо, мені ніхто не вірить. Тільки ми з мамою знаємо правду, але через її репутацію ніхто й не збирається нас слухати.

- А, якщо ми самі спинимо цього монстра?

- Ти і я? Не дуркуй, це неможливо.

- Але, ж ти хотіла впіймати його пастку в, яку він точно не поміщиця, або вислизне до того, як ти об’явишся.

Мара зі злістю подивилася на рудоволосого. В його словах був сенс. У двох полювати було краще, ніж одному.

- Добре, обговоримо все завтра. Мені вже час до дому.

- Ага, а мені доведеться спати в цій розваленій хаті. Яке щастя!

Шатенка подивилися своїми великими очима на хлопця, що підбирав із землі зібраний хвірст. В неї з’явилася геніальна ідея:

- Може заночуєте в нас?

- Що?

- В нас будинок великий, дістався в спадок, віщий дар, якою був набагато сильніший ніж в матері. Це краще, ніж ночувати в розваленій хаті. В нас тепло, а як поховаєте бабцю поїдете.

Ідея була непогана, але брати на себе відповідальність за такий тяжкий вибір Сашко не хотів, тож відповів:

- Спитаймо в моїх батьків. А потім вирішимо.

Вони попрямували до будівлі померлої. Почувши цю радісну звістку родичі були готові розцілувати Мару. Все сімейство попрямувало до, справді, великого будинку. Мати шатенки, що була під алкогольним сп’янінням, була тільки рада з'явившійсь компанії.На ранок діти попрямували в школу. Рудоволосий не повинен був цього робити, адже офіційно там не вчився, але батьки наполягли піти, аби «мозок не забув абетку». Довелося йти крізь сніг, який ніхто не збирався чистити. Школа значно відставала від школи по рівню навчання.