Частина 5. Ранок, який усе пояснює

Спершу було тихо.

Так тихо, що навіть вітер боявся подути.

Ніч ще дрімала, загорнувшись у темну ковдру,
а зірочки кліпали оченятами:

— Уже пора?

І тоді…
десь далеко-далеко
з’явився перший теплий подих.

🌅 Повернення Сонця

— Доброго ранку… — прошепотіло Сонце.

Небо усміхнулося рожевим.
Хмаринки розплющили очі.
Місяць кивнув і повільно відплив.

— Твоя черга, — сказав він.

Сонце піднялося трохи вище.
І разом із ним прокинулися промінчики.

— Ми тут! — зраділи вони.
— Ми не зникли!
— Ми просто спали!

Тоненький промінчик потягнувся.

— Я боявся, що ранок не прийде…
— А він завжди приходить, — лагідно відповіло Сонце.

🌳 Світ прокидається

У лісі щось зашелестіло.

Зайчик висунув носик з-під лапки.

— О! Світло! — зрадів він.

Пташка обережно заспівала одну ноту.
Потім другу.
А потім — цілу пісню.

Квіти розкрили пелюстки, ніби позіхнули.

— Доброго ранку, Сонце, — сказали вони.

🧒 Світло не лише в небі

У маленькому будиночку прокинулася дитина.

Вона потягнулася
і усміхнулася.

— Мамо! — радісно сказала вона.

Мама обійняла її.

— Бачиш, настав новий день.

Промінчики зазирнули у вікно.

— Там теж світло… — здивувався пустотливий.
— Це інше світло, — прошепотів золотистий. — Воно живе всередині.

💛 Важливе відкриття

Тоненький промінчик тихо спитав:

— Сонце…
— Так?
— А якщо одного дня хтось не побачить тебе?

Сонце не злякалося.
Воно подумало.
А потім відповіло:

— Тоді світло прийде інакше.
— Як?
— Через усмішку.
Через обійми.
Через добрі слова.

Промінчики замовкли.

— То ми не лише в небі?
— Ні, — сказало Сонце. — Ви скрізь, де є любов.

🌈 Маленьке диво

Пустотливий промінчик стрибнув у калюжу.

І вона знову засяяла.

— Я тут! — засміявся він.

Жовтий промінчик торкнувся дерева —
і листя зашепотіло.

Помаранчевий зігрів кошеня на підвіконні.

А тоненький промінчик…
він тихо-тихо
торкнувся серця.

І хтось унизу
раптом перестав боятися.

🌞 Обіцянка Сонця

Сонце подивилося на світ.

— Я буду приходити щодня, — сказало воно.
— А ми будемо чекати, — відповів світ.

Промінчики притиснулися до Сонця.

— Разом?
— Завжди, — усміхнулося воно.

І день почався.

Теплий.
Світлий.
Справжній.

Але попереду був ще один шлях…
де Сонцю доведеться навчити світ
ділитися світлом.