Частина 4. Коли приходить ніч

Сонце повільно нахилилося до обрію.

— Куди ти? — занепокоїлися промінчики.
— Я не зникаю, — лагідно сказало Сонце. — Я відпочиваю.

Небо почало змінювати колір.
Спершу воно стало рожевим,
потім помаранчевим,
а далі — синім-синім, як ковдра.

— Це ніч? — пошепки спитав тоненький промінчик.
— Так, — відповіло Сонце. — Але не бійся.

🌙 Знайомство з Ніччю

З темряви повільно вийшла Ніч.

Вона не була страшною.
Вона була тиха.
І пахла… снами.

— Добрий вечір, Сонце, — сказала Ніч.
— Добрий вечір, — відповіло Сонце. — Бережи мій світ.

— Завжди, — усміхнулася Ніч.

І тоді на небо виплив Місяць.

Він був круглий і спокійний.

— Я посвічу, — сказав він. — Не яскраво, але ніжно.

Промінчики здивувалися.

— Світло може бути тихим?
— Так, — сказала Ніч. — Світло буває різним.

⭐ Маленькі зірочки

На небі засвітилися зірочки.

Одна.
Друга.
Третя…

— Це хто? — спитав пустотливий промінчик.
— Це ті, хто світить, коли інші відпочивають, — відповів Місяць.

Зірочки підморгнули.

— Ми маленькі, але нас багато!

🌌 Світ засинає

У лісі тваринки вкладалися спати.

Зайчик сховав носик під лапку.
Пташки притихли.
Квіти склали пелюстки.

У будинках мами накривали дітей ковдрами.

— На добраніч, — шепотіли вони.

Тоненький промінчик подивився вниз.

— Вони не бояться темряви…
— Бо знають, — сказало Сонце, — що світло повертається.

💛 Світло в серці

— А ми де будемо? — спитали промінчики.
— У серцях, — відповіло Сонце. — У снах. У теплих думках.

Промінчики притихли.

Навіть пустотливий.

— Тоді… на добраніч, — прошепотів він.

— На добраніч, мої світлячки, — відповіло Сонце.

І повільно
дуже повільно
Сонце заснуло за обрієм.

А Ніч накрила світ
м’якою темною ковдрою,
усіяною зірками.

І ніхто не боявся.
Бо всі знали:

🌞 Світло завжди повертається.