Сонце з промінцями

Частина 1. Народження Сонця

Колись давно, коли ранок ще не знав, що таке поспіх, а вечір не поспішав засинати, у небі з’явилось Сонце.

Воно не вибухнуло й не спалахнуло гучно.
Ні.
Воно усміхнулося.

Спершу — дуже тихо.
Так тихо, що це почула лише маленька хмаринка, яка пропливала поруч.

— Ой… — прошепотіла хмаринка. — Хтось світиться.

Сонце почуло її й усміхнулося ще ширше.

Від тієї усмішки у Сонця з’явився перший промінчик.
Він був тоненький, теплий і трішки лоскотливий.

— Привіт, — сказав промінчик.
— Привіт, — відповіло Сонце. — Ти хто?

— Я твій промінчик! — радісно засміявся він і обійняв Сонце так міцно, як тільки міг.

Сонцю стало тепло.
І тоді з’явився другий промінчик.
А за ним — третій.
А потім ще й ще…

Промінчики сміялися, крутилися, плуталися між собою й щекотали Сонце з усіх боків.

— Обережно! — сміялося Сонце. — Я ж лоскоту боюся!

Але промінчики не слухалися, бо вони були маленькі, радісні й дуже допитливі.

— А що там унизу? — запитав один.
— А чому небо блакитне? — другий.
— А хто там спить у лісі? — третій.

Сонце подивилось униз.
І вперше побачило Світ.

Подобається

#493 в Різне
#66 в Дитяча література

Відредаговано: 05.02.2026