Сонце в пітьмі не гріє
Передмова автора.
Як часто ви замислюєтеся про своїх давніх родичів, яких навіть не знали? Останнім часом, здається, я дедалі більше прагну дізнатися про тих, кого не знаю, але чия кров тече у моїх жилах.
Я так сильно хотіла б більше дізнатися про свій родовід, що, здавалося б, стала на цьому схиблена. Але одне з найголовніших питань, що крутиться у мене в голові з ще дитинства, теж не дає мені спокою: як вони вижили?
Ви тільки уявіть, стільки всього сталося, стільки страшних мук посипалося на українців, що постає логічне питання: як же вони зуміли вижити?
Адже якби не катування з боку влади, то нас могло бути б в рази більше, чи не так? То ж як зуміли це все пережити наші предки?
На наших землях були різні часи: і радісні, і веселі, і сумні і страшні. Тож давайте ми, браття, пам'ятатимемо тих, хто пережив весь той жах і зміг стати на ноги.
Ця повість швидше психологічна, ніж історична, проте нехай вона послужить уроком усім тим, хто говоритиме «За СРСР було добре!».
Присвячую моїй прабабусі Даші, яка зуміла пережила те, що навряд чи витримала б я. Я не застала тебе при житті, але ти завжди житимеш у моєму серці.
#377 в Різне
Відредаговано: 13.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
