Сонце в пітьмі не гріє
Передмова автора.
Як часто ви замислюєтеся про своїх давніх родичів, яких навіть не знали? Останнім часом, здається, я дедалі більше прагну дізнатися про тих, кого не знаю, але чия кров тече у моїх жилах.
Я так сильно хотіла б більше дізнатися про свій родовід, що, здавалося б, стала на цьому схиблена. Але одне з найголовніших питань, що крутиться у мене в голові з ще дитинства, теж не дає мені спокою: як вони вижили?
Ви тільки уявіть, стільки всього сталося, стільки страшних мук посипалося на українців, що постає логічне питання: як же вони зуміли вижити?
Адже якби не катування з боку влади, то нас могло бути б в рази більше, чи не так? То ж як зуміли це все пережити наші предки?
На наших землях були різні часи: і радісні, і веселі, і сумні і страшні. Тож давайте ми, браття, пам'ятатимемо тих, хто пережив весь той жах і зміг стати на ноги.
Ця повість швидше психологічна, ніж історична, адже тут присутні деякі нестикування в історичному плані, проте нехай вона послужить уроком усім тим, хто говоритиме «За СРСР було добре!».
Присвячую моїй прабабусі Даші, яка зуміла пережила те, що навряд чи витримала б я. Я не застала тебе при житті, але ти завжди житимеш у моєму серці.
#382 в Різне
Відредаговано: 13.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
