Сонце

«Я пройшла тисячу доріг у пошуках щастя, тоді як воно завжди було поруч».

Дні минали швидко й непомітно. Вони не були схожі на попередні: тепер Клер могла присвячувати час собі та улюбленій справі. Почуття поступово стихали, спливаючи лише тоді, коли Джесс випадково згадувала Ейдана або коли траплялися речі, пов’язані з ним. Тоді серце стискала коротка, гостра туга — але вже без тієї болісної хвилі, що колись накривала її з головою. Вона знову відчувала холодну рівновагу — ту саму броню, за якою ховалася роками.

Арт-студія поступово оживала. Клер запросила дизайнерів і вони спільно розробили вигляд студії. Дзеркальна стеля, фітостіни з художніми фотографіями та м’яке неонове світло перетворили це місце на джунглі модерну, серед яких у білих нішах мали виставляти свої роботи митці. Переступаючи поріг студії, ніби потрапляєш у власний всесвіт — простір свободи, де можна мріяти, творити й знаходити свій стиль. Клер була задоволена результатом.

Поза роботою Клер шукала дім. Цього разу — не для статусу, а для себе. Хотіла невеличкий, затишний будинок із садом, де можна пити ранкову каву й слухати спів птахів. Вона переглянула десятки гарних садиб, але жодна не зачепила серце.

Так непомітно минула зима.

Весна зустріла дзвінким співом птахів, молодою соковитою зеленню й медовим ароматом квітів. У цю пору жителів особливо приваблював японський квартал, який ніжився в цвітінні різних сортів сакури. Клер теж полюбляла після роботи прогулюватися його вулицями й насолоджуватися лагідною красою.

Одного дня вона звернула з улюбленого маршруту й опинилася в грецькому кварталі — місці, що спускалося схилами до моря. Білосніжні будиночки із синіми купольними дахами щільно тулилися один до одного, а з терас спадали каскади квітучих бугенвілій.

Клер сіла в альтанці й довго дивилася на море — спокійне, безкрає, ніжно-блакитне. У цій тиші відчула, ніби повернулася до себе. Саме тоді вирішила: житиме тут. І невдовзі знайшла дім — невеликий двоповерховий будинок із фруктовим садом, який відразу закохав її в себе.

Час минав. Настав день відкриття арт-студії. Завдяки продуманій рекламі прийшло чимало відвідувачів. Клер використала весь свій бізнес-досвід, тож перший день минув напрочуд успішно.

Та яким же було її здивування, коли серед відвідувачів помітила свою матір. Елеонора неквапно проходжувалася виставкою, уважно розглядаючи роботи дизайнерів і митців. Коли погляди матері й доньки зустрілися, обидві завмерли — ніби вирішували, чи варто підходити одна до одної.

Клер усе ж зробила крок першою.

— Привіт, — вимовила вона, намагаючись зберігати спокій.

Елеонора обвела її вивчаючим поглядом. Кутики губ трішки піднялися в усмішці. Клер здалося, що іронічній.

— І це те, до чого ти так прагнула? — запитала нарешті мати.

— І досі прагну, — твердо відповіла Клер.

— Мілко плаваєш.

— Зате в тихих водах.

Мати цього разу не відповіла.

— Ще сердишся на мене? — неочікувано м’якше запитала Елеонора.

Клер намагалася розгадати, в яку гру грає її гостя. Була щирою чи щось задумала?

— Розумію, я трохи перегнула палицю, — продовжувала мати. — Але я хотіла кращого для тебе.

— Так, Джуліан дійсно був найкращим, — кивнула Клер. — Бабієм. Рівних йому немає.

— Ви чимось із ним схожі, — усміхнулася своїм думкам Елеонора.

— Із Джуліаном? — здивувалася, намагаючись збагнути, чим же саме.

— Із тим юнаком, який клинці до тебе підбивав.

Клер відчула напругу в тілі. Куди вона хилить?

— Як його? Ейдан? Він такий же праведник, як і ти.

— Не варто так про нього говорити. Він не підбивав до мене клинці. Лише кілька разів натякнув на свої почуття, — відповіла Клер, відчувши роздратування. — Ейдан завжди вів себе тактовно й ненав’язливо. Просто був поряд. То чим він тобі не вгодив?

Елеонора хитренько поглядала на доньку.

— А ти закохана в нього, — сказала усміхнено.

— Це забороняється законом? — відрізала Клер.

— То чому ж ви не разом? Я вже не заважаю тобі жити самостійно. Чи відкрилися очі на правду? Усвідомила, що такі стосунки ганебні й даремно витрачають твій час?

— Я не хочу, щоб він псував своє життя, зв’язуючись із нашою сімейкою.

— З якої ти пішла… — сумно уточнила Елеонора.

— Вимушено.

— Через мене?

— А як ти гадаєш?

Елеонора звела брови й поглянула убік. Хвилювання, як би жінка не стримувала його, проявлялося на обличчі.

— Насправді я прийшла не сваритися, — несподівано гостя змінила тон. — Мені стало цікаво, що ти обереш. І бачу… — зробила паузу, ніби подальші слова давалися важко, — ти зробила непоганий вибір.

Цього разу Клер промовчала.

— Колись, у молодості, я любила малювати. Мріяла про власну виставку, але водночас шукала вигідну партію… і зустріла твого батька.