Сезон дощів

«Ти не слабка. Ти просто жива людина».

Компанія «Фейтвуд», як і обіцяла, виділила не лише грант під проєкт, а й приміщення в центрі Кійомі. Клер воно дуже сподобалося, тож вирішила його викупити. Роботи було чимало, і нова власниця залюбки пірнула в неї.

Одного дня Клер відвідала несподівана гостя. Це була Нора. Вона несміливо переступила поріг арт-студії, розгублено притискаючи до грудей якийсь пакунок.

— Місіс Грінвуд? — здивувалася Клер. — Не сподівалася вас тут побачити. Проходьте, будь ласка, — ввічливо запросила її до маленького столику. — Вибачте, у мене безлад. Як бачите, ремонт.

— Добрий день. Я ненадовго. Пробачте, що відволікаю від роботи, — Нора сильніше притисла до себе пакунок.

— Усе добре. Якраз відпочину, — сіла поруч із жінкою.

— Я принесла випічку, — гостя поклала на столик пакунок.

— Ой, дякую! Ви так смачно готуєте. Буде до чаю. Зараз заварю.

Клер заходилася його готувати. Нора тим часом уважно стежила за нею, ніби в чомусь сумніваючись.

— Пригощайтеся, — господиня арт-студії поставила напій перед гостею. — Ви у справі?

— Я… так, — голос Нори злегка тремтів.

Клер намагалася зберігати спокій, хоча всередині наростала напруга. Не очікувала від цього візиту нічого доброго.

— Я вас слухаю, — усміхнулася Норі, підбадьорюючи її.

— Скажіть… які у вас стосунки … з моїм сином?

Таки Клер не помилилася. Вона очікувала, що колись ця розмова відбудеться. Коли разом із друзями прийшла в гості до Ейдана, то вже тоді помітила, як жінка поглядає на неї. Та не думала, що зустріч відбудеться так швидко. Це говорило про сильну стурбованість матері.

— Раніше ми спілкувалися як бос і підлеглий, потім потоваришували. Ви виховали дуже гарного юнака, місіс Грінвуд.

— Так… Ейдан дуже добра дитина. Ми його не балували. Виховували по совісті, щоб поважав інших і залишався справедливим. Він може видатися досить сміливим і впевненим юнаком. Якщо щось надумає, то буде йти до кінця, але… Насправді він занадто чесний, тому його легко можна поранити. Я хвилююся за нього.

Клер мовчки слухала жінку, чекаючи, коли ж прозвучать самі головні для Нори слова. І ця мить настала:

— Тому… я хочу попросити вас… не давати йому надії. Ви — розумна жінка й бачите, що він небайдужий до вас. Вибачте, що скажу це, але ви набагато старша за нього… Я хвилююся, що він постраждає від цих стосунків. Ейдан вам не рівня. Він із простої сім’ї, молодий та запальний. Вам варто пошукати собі ровесника з вашого кола. Прошу, пробачте. Але зрозумійте мене як матір, — почала плакати.

Від напруги у Нори здали нерви.

Клер дивилася на неї й мовчала. Після останньої зустрічі з Ейданом у її серці з’явилися сумніви. Вона вже майже наважилася відповісти йому взаємністю, бо відчула, що теж починає цікавитися ним як чоловіком. Вирішила ризикнути. Але зараз… Коли бачила сльози цієї жінки, серце завмерло. Відчула себе злочинницею, яка крала в неї найдорожче. Стало соромно навіть за власні думки.

— Місіс Грінвуд, не вибачайтеся, — поклала руку на лікоть Нори. — Не хвилюйтеся, я не відповім на почуття вашого сина.

— Якщо я вас образила своїми словами — пробачте.

— Ні, це не так. Ми з вами дорослі люди й розуміємо все без зайвих слів. Я теж неодноразово казала йому подібне, коли він натякав на стосунки. Гадаю, це лише тимчасове захоплення. Він молодий, симпатичний юнак, знайде, на кого перемкнути увагу. Тому заспокойтеся. Не потрібно так хвилюватися. Подумайте про своє здоров’я. Випийте чаю, — підсунула до Нори чашку.

— Я краще піду. Після того, що наговорила, незручно турбувати вас далі.

— Усе гаразд.

— Та все ж я краще піду. Дякую вам, міс Ешфорд, за розуміння. Ви дійсно благородна людина. Дякую, — Нора квапливо пішла до виходу.

Клер лишилася сидіти за столиком. Вона задумливо дивилася на чай, що дихав парою. Білі клуби звивисто підіймалися над темним запашним напоєм і танули в повітрі. Як і її надія щось змінити в особистому житті.

Скільки так просиділа — не знала. Але чай вже перестав дихати парою. Усе скінчилося.

Клер взяла чашку й залпом випила напій. Ніби змирилася з долею бути самотньою.

***

Ейдан нахмурив брови, дивлячись на дисплей телефона. Клер уже кілька днів не брала слухавку. Подумав, щось трапилося, та Джессіка запевнила, що все добре.

— Може, зайнята і не хоче відволікатися? — прошепотів розчаровано.

Час минав, а ситуація не змінилася — Клер продовжувала ігнорувати його. Ще й Джессіка з Джеком поїхали в Норайо. Тепер взагалі не знав, що відбувалося.

Тоді вирішив навідатися у віллу письменниці.

Клер у цей час переглядала варіанти дизайну арт-студії. Зачувши дзвінок у двері, відклала проєкти й пішла відчиняти.

Завмерла, дивлячись на дисплей домофону.