Тепло серед осені

«Ось ти подиви, як на неї задивляється».

Клер усе ще не могла знайти себе. Перебрала чимало варіантів, але жоден не зацікавив. Занадто довго жила чужими очікуваннями, тому й досі не могла подолати внутрішній бар’єр дозволу діяти самостійно.

Одного вечора Джессіка влетіла до неї в кімнату з новиною: їх обох запросили на зустріч із родиною Фейт. Клер одразу відчула, що ця подія стане переломною. Вона не могла її пропустити.

За келихом шампанського розмова торкнулася недавнього звільнення Клер із посади генеральної директорки «Ashford Voyages».

— Я планую зупинити діяльність вашої матері на острові Фейт, — несподівано заявив Джордж.

Клер була щиро здивована й навіть не одразу знайшла слова для відповіді.

— Чому? Я зробила помилку? — запитала вона.

— Якраз до вас питань не було, — пояснив власник острова. — Саме з вами я уклав договір. Ви отримали рекомендації й довели свій професіоналізм. Але з вашою матір’ю ми не співпрацюватимемо. У нас з нею різні погляди на ведення бізнесу. Я вже запросив її на зустріч, щоб розірвати контракт. Будете переконувати не робити цього?

Клер довго дивилася на бульбашки в келиху. Серце злегка защеміло. Все ж то її сім’я.

Джордж чекав мовчки, даючи їй час. Він переглянувся з Даяною і оперся на спинку крісла. Джессіка теж мовчала, бо розуміла, яким непростим був вибір для подруги.

— Це ваш острів, — нарешті сказала Клер. — Ваші правила. Я не проситиму за матір. Бізнес є бізнес.

— Але я можу змінити рішення, якщо вона поверне вас на посаду, — додав Джордж.

— Ні, цього не буде, — твердо відповіла гостя. —Я хочу почати свою справу.

— І яку ж? — з цікавістю нахилилася до неї Даяна.

— Ще не знаю, — усміхнулася Клер. — Чула, у вас є ідеї проєктів, які ви хочете запровадити на острові. Можливо, серед них я щось знайду.

— Так, є. Ми пропонуємо їх бажаючим вести тут свій бізнес. Надається стартовий капітал у вигляді гранту та місце, — відповів Джордж. — У цій справі є своя система контролю, але для вас будуть інші умови.

— Чудово, — Клер це влаштовувало.

Сім’я Фейт надала їй список проєктів. Клер непоспішно переглянула варіанти. Багато з них здавалися перспективними, але один одразу привернув її увагу: дизайнерська арт-студія, що поєднує галерею й шоурум.

Вона уявила простір, де різні дизайнери, художники, майстри могли б виставляти свої роботи, а клієнти — бачити стилі й концепти на власні очі. Тут можна було б обрати готове рішення або створити разом із фахівцями власне унікальне оформлення. Це місце мало стати майстернею ідей, де мрії людей отримують форму.

Ця думка запалила Клер. Вона відчула, що нарешті знайшла справу, в якій зможе проявити і свою організаторську силу, і любов до краси. Перед нею відкривалася нова бізнес-сторінка — яскрава, натхненна й по-справжньому її.

Тепер життя в її очах остаточно змінило свої фарби.

***

— Це ти вплинув на неї! — Елеонора погрозливо вистрілила звинуваченням у Ейдана.

Хлопець допомагав батькам у кафе, коли мати Клер заявилася на порозі. Юнак завмер з ганчіркою в руках.

— Синку, хто це? — тривожно запитала мати юнака.

— Багаті бідняки, — зітхнув він. — Залиш нас, будь ласка. Маю поговорити.

— Вона точно тобі не нашкодить? — сумнівалася жінка.

— Ні. Усе буде добре.

Коли неочікувана гостя і Ейдан лишилися наодинці, Елеонора кинула в нього серветку.

— Як посмів втручатися в життя нашої сім’ї? Хочеш запудрити мізки і відірвати ласий шматок від наших статків? — продовжувала принижувати. — Скористався тим, що Клер не розуміється в чоловіках, і спокусив? Альфонс!

— Каву? Чай? — спокійно запитав юнак, збивши жінку з пантелику.

Вона витріщеними очима дивилася на нього, не знаючи, як реагувати, бо не на таку відповідь чекала.

— Сідайте, — вказав на стілець. — У ногах правди немає.

— Я не збираюся з тобою розсиджуватися! — гримнула.

— То чого бажаєте?

— Відчепися від моєї доньки!

— Це їй вирішувати.

— Вона дурепа в таких справах!

— Це лише ваша думка. Не більше.

— Як смієш так зі мною розмовляти?

— Ви прийшли в мій дім, жбурляєте в мене речі й ображаєте, — спокійно продовжував Ейдан. — То якого ставлення очікували?

— Я з легкістю можу стерти тебе в порох і всю твою сімейку. А цю забігайлівку… — зневажливо махнула рукою. — Знесу з лиця землі.

— Та ні, — усміхнувся й сів. — На острові такі фокуси не проходять. А ви сідайте, сідайте. Важко кричати стоячи.

— Нахалюга!

— Навзаєм.