Крила розправлено — час злітати

«Невже можна спрогнозувати життя?»

Покарання за свободу таки не змусило довго чекати. Наступного дня Клер, прийшовши в офіс, побачила, як її меблі замінюють іншими.

— Що відбувається? — спохмурніла жінка, відчуваючи, що зараз стикнеться з чимось вкрай неприємним.

Стиснувши кулаки, впевнено попрямувала до свого кабінету.

— Директорко! — перестріла її налякана Ліса. — Це якийсь жах. Твоя мати каже, що тепер вона буде керувати готелем. Можеш пояснити у чому річ?

— Де вона? — строго запитала Клер.

— У тебе в кабінеті.

— Нікого до нас не впускай.

— Добре.

Вона вже морально готувалася до нової порції приниження. Головним її завданням зараз було — не дати матері добитися того, чого вона прагнула. Зробити боляче, взяти гору, маніпулювати, залякати й керувати. Цього більше не буде.

— Добрий ранок, — формально привіталася Клер, зайшовши в свій кабінет.

Елеонора сиділа в її кріслі. Мала вигляд переможної королеви. Отже, зараз треба було чекати на потужний удар у спину. Щось мало прозвучати вкрай неприємне.

— Могла б не приходити. Ти вже тут не працюєш, — смакуючи кожне слово, промовила мати.

У Клер болісно стиснулося в грудях, але вираз обличчя не змінився. Вона трималася спокійно, як завжди. Підійшла до різьбленого столика й налила собі води. Зробивши невеликий ковток, поглянула на Елеонору й посміхнулася.

— Береш правління в свої руки? — запитала в матері.

— Маю рятувати сімейний бізнес. Я звільняю тебе з посади гендиректорки. Інвестори та акціонери підтримали це рішення. Вони теж не хочуть бачити на керівній посаді людину, яка так легковажно ставиться до бізнесу. Але в тебе є шанс повернути все на свої місця, — кинула на край столу документи про зняття Клер з посади. — Маєш помиритися з Джуліаном. Одружитеся через пару днів. Я вже домовилася про весільний банкет на острові. Якщо це місце так тобі припало до душі, то дозволю провести церемонію тут. З Джуліаном переговорила, він чекає на твій дзвінок. Маєш вибачитися за свою поведінку і…

Елеонора замовкла, бо в цей момент Клер підійшла до столу, взяла ручку й підписала документи про своє звільнення. Мати залишилася сидіти з відкритим ротом.

— Ще маю десь підписати? — холодно запитала її донька.

Жінка повільно встала, вчепившись гнівним поглядом у Клер.

— Та як ти смієш? — крізь зуби прошипіла вона. — Ти негайно зробиш те, що я велю.

— Біологічно ми ще вважаємося сім’єю, але фактично — крапка. Дякую, що допомогла вирішити дилему цим папірцем, — вказала на щойно підписаний документ. — Тепер нас нічого не пов’язує окрім ДНК. Свій обов’язок перед тобою я виконала: як ти і хотіла, сімейний бізнес процвітає. Я витягнула його на той рівень, про який ти мріяла. Далі насолоджуйся владою сама. Надалі, якщо захочеш поговорити, домовся про зустріч заздалегідь. У мене багато справ. Хоча, гадаю, говорити нам уже немає про що. Гарного дня, місіс Ешфорд.

Клер попрямувала до дверей.

Не такого розвитку подій очікувала Елеонора. Вона вибігла із-за столу й ухопила доньку за руку.

— Негіднице, як смієш?! — вдарила Клер по щоці. — То така твоя дяка за роки, які я віддала, щоб зробити з тебе людину?! Усе, що ти маєш — слава, багатство, розкіш — це завдяки роду Ешфорд. Ким би ти була, якби народилася в іншій сім’ї?!

— Щасливою людиною? — пролунало чи то як запитання, чи радше риторично.

Клер гірко посміхнулася й таки вийшла з кабінету. Біля дверей стояла Ліса з повними сліз очима. Вона жалісно поглядала на колишню директорку, не знаючи, як втішити, бо чула ті всі неприємні слова в її бік.

— Чому скисла? — лагідно спитала в неї Клер і погладила по плечу. — Добре виконуй свою роботу. Новий бос буде більш вимогливим, ніж я. Але ти справишся.

— Куди тепер підеш? — шмигнула носом секретарка. — Що тепер робитимеш?

— Житиму, — підморгнула Лісі. — Я лишаюся на острові. Якщо захочеш випити філіжанку кави, мій телефон ти знаєш. Бувай.

Більше затримуватися в цих стінах не хотіла. Впевненою ходою стала покидати офіс. Почувалася дивно. У грудях пекло ще сильніше, серце калатало, як несамовите, душили сльози, але в той же час радість поступово заповнювала порожнечу всередині. Було схоже на стрибок із парашутом: лячно, відчайдушно, але захоплююче. Насправді вона не знала, що робитиме далі, бо ніколи не розглядала подібний сценарій всерйоз. Вона б і надалі пливла за цією течією, та мати сама дала поштовх документом про звільнення.

Крила розправлено — час злітати. Ось що домінувало в її почуттях.

Не зчулася, як уже була у віллі. Поспіхом зібравши речі, попрямувала до порту.

— Клер! Стривай! Клер! — почула позаду себе.

Озирнувшись, побачила Лукаса. Він біг за нею, тримаючись за груди.

— Нащо змушуєш гасати в моєму віці? — запихався чоловік. — Фух, оце марафон… Чому не сказала, я б відвіз?

— Ти більше не маєш цього робити. Я не працюю в «Ashford Voyages», — посадила його на лавку біля квітучої троянди. — Чого біг за мною? Не чув цю новину?