Випадкові зустрічі

«Живіть своє життя, і не перетворюйте його на п’єсу з чужим сценарієм»

Джессіка, йдучи босоніж по гарячому піску пляжу, наспівувала стару французьку класику Владимира Косми з кінофільму «Іграшка». Письменниця безтурботно розмахувала босоніжками й усміхнено підставляла обличчя променям яскравого сонця.

— Міс Янґ? — раптом почула здивований вигук.

Озирнувшись, помітила Ейдана. Він поспішав на роботу й усе поглядав на годинник.

— О! Мій улюблений читач острову! — засяяла ще яскравіше. — Що ви робите на Ізумі?

— Я тут працюю, — заквапився до неї.

— Справді? Який збіг. Мені не вистачало вас тут на останній презентації.

— Вибачте, я мусив поїхати в Норайо у справах. Це вперше, коли пропустив зустріч з вами.

— Знаю. Бракувало ваших запитань.

— А ви тут відпочивати?

— На острів Фейт я переїхала жити. А на Ізумі — хочу навідатися до подруги. Вона тут відкриває туристичний комплекс.

Ейдан звузив очі, замислившись.

— А… як її звати? — поцікавився несміливо.

— Клер Ешфорд.

— Клер Ешфорд?! — вигукнув і розсміявся. — Таки це дивний острів.

— Ви знайомі? — теж почала придивлятися до юнака.

Деякі здогади поповзли в її уяві й від них у жінки залоскотало в грудях від цікавості.

— Вона — мій бос, — відповів хлопець.

— Треба ж таке, — в очах письменниці вже промайнув хитренький вогник.

«Чи не він бува врятував Клер? Це той молодий красунчик? О, чари! То це він?» — ледь стримувала себе, намагаючись залишатися зовні спокійною.

— То це ви врятували її в човні? — таки запитала, щоб не мучити себе. — Вона розповідала про свою пригоду.

— Саме таким було наше знайомство, — кивнув усміхнено, згадуючи той вечір.

Джесс зацікавлено зиркнула на нього, поки юнак відволікся на свої думки. І, очевидно, приємні — бо теж аж сяяв.

«Здуріти, це він!» — письменниця ще трохи — і пустилася б у танок.

— Мелодія, яку ви наспівували… — опам’ятався Ейдан.

— З кінофільму «Іграшка». Я вчора переглянула його і тепер постійно наспівую.

— Любите класику?

— Усі ми любимо ностальгію. В ній ховається затишок, який починаємо цінувати, коли минає час. Чи то через те, що тоді ми були молодші, а роки все йдуть, чи через те, що минуле завжди здається душевнішим за сьогодення. Так було і так буде завжди, — почала йти вперед, знову розмахуючи взуттям. — Тим паче, що зараз я досліджую сучасне кіно — і мені від нього стало бридко. Тому вирішила реабілітуватися старою доброю класикою.

— Готуєтеся до нової книжки?

— Точніше — шукаю нову ідею, копаючись в брудній білизні сьогодення. Таке собі задоволення, мушу сказати. Але це допомагає знаходити влучні теми, що дратують і лікують одночасно. Ви теж любите класику?

— Я живу з батьками, а вони великі любителі ретро. Мені це до вподоби, тому залюбки дивлюся й слухаю класику з ними разом.

— Ви вирізняєтеся серед сучасної молоді.

— Мені частенько про це кажуть, — усміхнено почесав шию.

— Називають дідусем?

— Це так очевидно?

— Є таке діло.

— Треба з цим щось робити, — посміювався й далі.

— Клер вас не ображає?

— Що ви?! Вона дуже гарний керівник. Якщо й робить зауваження, то справедливо.

— Справді? — Джесс знову хитренько поглянула на юнака. — Вона не здається вам дещо самотньою?

— Дуже, — швидко погодився. — По правді, мені дуже її шкода. Часом віддаляється від усіх і виглядає такою холодною. Але видно, що це через оточення, а не тому, що їй самій того хочеться.

— Ви так добре її розумієте. Часто спілкуєтесь? — письменниця пішла у розвідку.

— Не те щоб часто, просто так мені здалося з самої першої зустрічі.

— Її мало хто розуміє. Ви добре розбираєтеся в людях.

— Багато чого я навчився завдяки вашим історіям.

— Мені це лестить, але не перебільшуйте. Одразу видно, що ви тонка натура. Тому я й радію, що серед моїх читачів є такі люди. І саме тому пропоную сьогодні нам втрьох відпочити в одному з найкрасивіших місць на Ізумі. Кафе «Ацумі» знаєте?

— Я… —трохи розгубився.

— Що?

— Чи це буде зручно?

— Зручно що саме? Що ви проведете з нами час? Повірте, зручніше, аніж ми будемо й далі вдавати фальшиву чемність. Нам є про що поговорити — то чому б ні? Як багато у вашому оточенні людей, з якими то приємно робити? Особисто в моєму — дуже мало. Живіть своє життя, і не перетворюйте його на п’єсу з чужим сценарієм. Тому до вечора. Відмовок не приймаю.