Сміливість

«Як виявилося, хоробрість буває різною. Одна підкорює, а інша — дарує свободу.»

Наречений приїхав не наступного дня, як обіцяв, а на вихідних. Не тому, що з’явилися справи в Лондоні. А тому, що хотів тримати Клер у напрузі. То тішило Джуліана й приносило особливу насолоду. Таким чином він ніби мстив за те, що терпіти його не могла. Адже бачив, з яким презирством жінка дивиться на нього, як їй бридко відчувати його дотик, як вона змушує себе говорити з ним. Навіть одне слово давалося їй з болем, настільки він був їй огидним. Через це Джуліан весь час казився й шукав привід дошкулити нареченій.

Та й тут він схибив. Клер забула про нього думати. Не приїхав, то й добре. Жінці ніколи було бавитися в примхи. За ці дні вона провела декілька онлайн-нарад з інвесторами, підписала з новими партнерами договір про співпрацю, навіть попри заборону лікаря відправилася в туристичний комплекс, щоб особисто проконтролювати хід робіт. Тому, коли в суботу ввечері Джуліан урочисто ввійшов у двір її вілли, то очікував побачити знервовану й пригнічену жінку. Але Клер зустріла його прохолодно з добрячою долею байдужості. Вона в цей час працювала за ноутбуком у невеликій альтанці, обвитій квітучою ліаною.

— Привіт, люба, — сів напроти неї.

— Привіт, — навіть не глянула в його бік.

Джуліан міцно стиснув зуби від роздратування. Але все ж посміхнувся.

— Злишся, що я не приїхав, коли обіцяв?

— Ми ділові люди. Ти маєш свої справи, я — свої.

— Але ми не лише ділові люди, — оперся на стіл, приблизившись до нареченої.

Вона й на це не звернула уваги.

— Не замислювалася над тим, що ми з тобою не ладнаємо, бо ти непривітна й холодна зі мною? — не втримав отруту роздратування.

— Авжеж, не така, як твої наложниці.

— Можливо, я їх маю, бо ти нудна?

— Навіть не заперечуєш, що зраджуєш мені? — хмикнула, продовжуючи друкувати щось у ноутбуці.

Була спокійною й зосередженою на роботі. Джуліана сприймала, як набридливого кота, який прийшов заважати.

— Я не проти, якщо ти теж когось собі заведеш. Ми сучасні люди, — промовив чоловік.

Вони й не помітили, що в цей момент були не одні. Ейдан приїхав від батьків і повертався в гуртожиток. Проходячи повз віллу Клер, випадково почув їхню розмову.

— Заведу? — цього разу жінка з презирством поглянула на нареченого. — То для тебе стосунки — це те саме, що взяти собі в дім домашню тварину?

— Ти занадто серйозна. Це набридає. Тобі казали чоловіки, що ти не маєш жіночої привабливості? У тобі немає й краплі сексуальності, одна тільки робота. Для всіх ти — холодна сіра постать, яка має владу й гроші, та позбавлена почуттів і шарму. Ніхто про це не казав? Воно й не дивно. Бо в тебе, по суті, не було чоловіків. Ти завжди занадто зайнята для стосунків. Та й чи захотів би хтось бути поряд з такою жінкою?

Клер уже стільки витримала від нього образ, що давно навчилася не зважати на його слова. Хоча, якщо чесно, вони все ж дошкуляли їй.

— Любий, то нащо тобі така крига? — посміхнулася іронічно й продовжила працювати. — Не виставляй себе мучеником з жертовними намірами, вали подалі до сексуальних і небайдужих. У мене теж немає бажання дивитися на твою самозакохану фізіономію.

— Люба, у нас незабаром весілля, тобі таки прийдеться дивитися на мене.

— Весілля, як і вирок. Його можна скасувати.

Джуліан отетеріло витріщився на наречену. Вперше вона дозволила собі сказати те, що йшло проти правил її сім’ї.

— Осміліла? — прошепотів, нахилившись до неї. — Нагадати, що означає наш шлюб?

— І що він означає? Для моєї сім’ї — це бонус в політиці, а для твоєї — плюс в прибутках. Якщо шлюбу не буде, ми лише трішки відчуємо дискомфорт, який швидко зникне. То чому я маю бідкатися щодо цих формальностей?

Клер слухала свої слова, що самі линули з її уст, й диву дивувалася, як могла наважитися на подібне. Але спинятися не хотіла. Вона раптом відчула такий кайф від сказаного. Ось де справжня сила та свобода. У цих словах, про які могла лише тихо мріяти. Адже раніше вона була сильною в бізнесі, та слабкою й самотньою бранкою сім’ї. Але зараз… Так, вона осміліла.

— Ти не посмієш розірвати заручини, — занервував Джуліан.

Така переміна йому геть не подобалася. Куди поділася його покірна наречена, яка й слова проти волі матері не могла сказати?

— Та як ти… — з силою схопив Клер за лікоть.

— Добрий вечір, міс Ешфорд! — вклинився в цю розмову голос Ейдана.

Юнак відчинив ворота вілли й зупинився, удаючи здивування.

— Вибачте, я невчасно? — запитав, промовисто дивлячись на Клер.

— Ви хто такий? — гримнув Джуліан, вимушений відпустити руку нареченої.

На її шкірі лишилися червоні сліди від його міцних пальців.

— Це мій працівник. Проходьте, — жінка зрозуміла намір юнака.

Вона була йому дуже вдячна за цей сміливий крок.