Джек

«Ти — не стереотип цього життя. Ти — його унікальний прояв.»

Лондон

В одній з лондонських книгарень проводилася автограф-сесія Джессіки Янґ. Але цього разу вона була присвячена не лише її літературній творчості. Письменниця разом з актрисою Ванессою Браун та актором Адамом Джефферсоном записали аудіоверсію її попередньої книги «Блакитне небо Амазонки». Охочих побачитися з авторкою та зірками зібралося чимало, тому захід затягнувся до самого вечора. Джесс не хотіла обмежувати його в часі й лишати когось із прихильників без автографа.

— Привіт! — віталася вона з кожним, намагаючись не показувати втому.

— Дуже рада вас бачити! — аж підстрибувала на місці молоденька дівчина. — Я маю повну колекцію ваших робіт. Вони неймовірні!

— Мені дуже приємно це чути! — потиснула авторка її руку.

— Я така щаслива, що ви записали аудіоверсію! «Блакитне небо Амазонки» — одна з моїх улюблених книжок! Дякую вам!

Актори теж подякували за її слова й сфотографувалися з нею.

— Підпишіть також і для мого хлопця, — попросила дівчина.

— Залюбки!

— Дякую вам!

Молода фанатка, переповнена щастям, притиснула до себе книжку й відійшла вбік, пропускаючи інших відвідувачів заходу.

Джессіка, користуючись невеликою паузою, швиденько налила собі води й квапливо випила. Їй дуже хотілося їсти, але ще більше дошкуляла спрага. Втома все більше давала про себе знати, але письменниця трималася бадьоро, бо заради своєї улюбленої справи могла витримати ще й не такі навантаження.

— Підпишіть і мені, — почула звернення чергового фаната.

— Так, звичайно! — Джесс квапливо поставила стакан і, знову одягнувши усмішку, поглянула на відвідувача.

Завмерла.

Письменниця якусь мить здивовано дивилася на симпатичного чоловіка, який усміхнено протягував їй диск.

— Джек? Коли ти прилетів до Лондона? — шумно видихнула Джессіка, не зводячи погляд зі свого колишнього хлопця.

— Годину тому, — відповів він стримано, але з приємним вогником щастя в очах.

— Несподівано, що ти одразу прийшов сюди.

— Бо заради цього я тут. Ще раз не втечеш.

— Наскільки пам'ятаю, втекти хотіла не я. Але однаково приємно знову тебе зустріти. Минуле в минулому.

— То ось воно як. Отже, я хотів втекти? — здивовано повів бровою. — Ну, добре. З цим ми якось розберемось. Я тебе почекаю. Допоможу зібратися.

— Добре. Буду вдячна, — зараз Джесс не змушувала себе усміхатися.

Усмішка сама не сходила з її уст. Вона вже й не сподівалася побачити цього норовливого упертюха, від якого й досі в голові паморочилося. Таки почуття до нього ще лишилися в її серці. І Джесс навіть не знала, радіти цьому, чи починати хвилюватися. Хоча останнє було їй не притаманним, бо всі повороти долі сприймала як належне. Точніше — як черговий квест для саморозвитку.

Джек відійшов у бік і продовжив спостерігати за автограф-сесією.

— І ви тут? — почув поруч.

До нього підійшов середнього зросту чоловік з хитрувато прижмуреними очима. Джеку він видався незнайомим. Помітивши, що його не впізнають, чоловік випрямився, щоб здаватися вищим, і продовжив:

— Еге ж, я — людина маленька. Ви мене не знаєте. Я — менеджер Люк Томсон. Допомагаю Джессіці з її літературними заходами. А ви, якщо я не помиляюся, Джек Норвуд. Відома зірка кіберзмагань.

Джек нічого не відповів і продовжив спостерігати за своєю знайомою. Люк скоса оглянув чоловіка. Менеджера заділо, що проігнорували його слова. «Ще одна зіркова вискочка», — подумав він.

— Голова вже тріщить від цього галасу, — Люк усе ж ще раз спробував завести бесіду із знаменитістю. — Є ж люди, яким так везе. Адам Джефферсон, Ванесса Браун і Джессіка Янґ — улюбленці долі. Ще й об’єдналися для потрійного успіху. Чому одним щастить, а інших просять пройти повз?

— Заздрість шкодить здоров’ю. Бережіть себе, — насмішкувато відрізав Джек.

Менеджер незадоволено поглянув на чоловіка.

— Таки правду кажуть про ваш характер, — пробубонів він. — Думаю, щастя саме в руки не потрапить. Треба діяти. Ванесса — відома актриса й донька бізнесмена. Джессіка — теж непогана здобич. Я б до однієї з них пришвартувався. Наприклад, до Джессіки. Розумна, цікава й оптимістка, що в нашому сірому світі тільки плюс. Що думаєте?

— У неї вже є хлопець, — коротко кинув йому чоловік.

— Ви впевнені? — звів брови.

Джек у цю мить так промовисто на нього глянув, що менеджер ледь не випарувався в повітря. Аж дурно стало.

— Оце влип, — прошепотів Люк. — Геть забув, у мене ж купа справ, — зіщулившись, поспішив загубитися в натовпі від гріха подалі.

Джек хмикнув і тут же знову одягнув на себе серйозну маску.

Автограф-сесія завершилася о дев’ятій вечора. Актори одразу роз’їхалися в своїх справах, а Джессіка зосталася, щоб прибрати після натовпу.