Снігова королева

У Телеграмі автора Ви можете переглянути відеофанфік на цю історію, який має таку ж назву — "Сонце в нашому серці".

@ulianaboiko_cf

Приємного читання та перегляду!

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

«У холоді серце крижаніє»

Лондон

— Клер, містер Браун хоче з тобою зустрітися. Не знаю, куди його вклинити. Твій розклад настільки щільний, що й голки не просунеш, — симпатична шатенка тицяла пальчиком по дисплею планшета. — Що з ним робити? — озирнулася секретарка в салон лімузина.

На м’якому бордовому сидінні, задумливо дивлячись у вікно, сиділа розкішна красива жінка років тридцяти семи. Її елегантний профіль час від часу то проявлявся в жовтих вогнях лондонських ліхтарів, то поринав у темряву. Смарагдові прикраси ловили проблиски світла й спалахували коштовними вогниками, підкреслюючи блиск і велич їхньої строгої власниці.

— У яких він справах? — почувся її приємний голос.

Жінка провела рукою по волоссю, акуратно вкладеному в ділову зачіску. Воно було сивуватого кольору з легким блакитним відтінком.

— Відкриває новий готель. Хоче порадитися. Як на мене — це не варте уваги. У тебе своїх справ вистачає…

— Знайди місце для голки, — холодна відповідь обірвала слова секретарки.

— Але куди…

Сіро-зелені очі блиснули в світлі неонових рекламних вивісок Пікаділлі-циркус, яку вони щойно проїжджали.

— Добре-добре, — зітхнула дівчина. — Вткну. Хіба можу сперечатися із залізною леді?

— Ти якраз це й робиш, — хихикнув повненький водій-веселун.

— Лукасе, не сунь носа, куди не просять, — надула щічки секретарка.

— Лісо, з’їж цукерку. Якщо й далі так хвилюватимешся, посивієш, як наша директорка, — протягнув дівчині солодощі й крадькома зиркнув у дзеркало, чи почула його Клер.

Жінка продовжувала незворушно дивитися у вікно. Лукас ще ширше посміхнуся. Він був упевнений, що його слова долетіли до неї.

— Клер, про тебе ще одна стаття, — повідомила секретарка, продовжуючи тицяти пальцем у планшет. — Гарно співають. Послухай: «Відома лондонська бізнес-леді Клер Ешфорд, гендиректорка компанії «Ashford Voyages», знову дивує вершинами, які планує підкорити. Стало відомо, що вона уклала договір з компанією «Фейтвуд» і планує відкрити мережу готелів на острові Фейт. На сьогодні лише кілька лідерів цієї галузі спромоглися отримати дозвіл вести справи на архіпелазі Сузір’я Долі. Клер Ешфорд знову продемонструвала світу свою амбіційну та професійну натуру залізної леді готельного бізнесу. Як відомо, вона заручена з Джуліаном Кінгстоном, спадкоємцем знатної аристократичної родини. Цей союз зміцнить вплив Ешфордів не лише в діловому світі, а й підвищить шанси росту політичної кар’єри Вільяма Ешфорда — глави сім’ї. Маємо пишатися, що Лондон славиться такими видатними прізвищами. Адже вони підіймають авторитет і економіку нашого Королівства».

— Я б краще написав. Стільки пафосу, плюватися хочеться, — хмикнув Лукас.

— Дивись на дорогу, — насупилася секретарка. — Написав би він… Де? На паркані?

— Чого ти така кусюча сьогодні?

— Бо дратує ця поїздка до майбутньої свекрухи Клер. Ще те стерво… Послухай, — знову повернулася до директорки, — розірви ці заручини, як людину благаю. Не буде тобі життя в цій родині. Джуліан, щоб йому гикалося все життя, зраджує тобі з усіма, хто носить спідницю, а його мати — зміюка язиката. Мені боляче на тебе дивитися. Спочатку родина тримала тебе в клітці, а тепер кидає в пазурі тигрів. Тобі час жити своїм життям, бо в холоді серце крижаніє.

— Купила те, що я просила? — почувся спокійний голос жінки.

— Так, — знову зітхнула Ліса.

Вийняла з сумки невелику, але товстеньку книжечку й віддала Клер.

— Дякую.

Директорка повільно провела долонею по гладенькій палітурці. Назва «Сонце» теплом віддзеркалилася в її очах. Відкривати не поспішала й лагідно перечитувала ім’я авторки — Джессіка Янґ. Одразу в пам’яті виникав образ життєрадісної письменниці, яку вона знала з дитинства. Її єдина й найкраща подруга, якій могла довірити всі свої таємниці. Це її нова книга. Дуже кортіло почати читати, та Клер вирішила відкласти ідею на потім, коли повернеться з цієї вкрай неприємної події. Буде чим залікувати рани, які обов’язково відкриються після зустрічі з майбутніми родичами. Так було завжди.

— Приїхали, — повідомив водій.

Міг би й не сповіщати. Спалахи камер журналістів уже осліпили Клер. Лукас вийшов з машини й відкрив дверцята, допомігши гендиректорці вийти. На її голову одразу посипалася купа оглушливих запитань. Мікрофони лізли в її особистий простір, як шиплячі змії. Спалахи камер опалювали шкіру бажанням вкрасти спокій. Та Клер до того вже звикла. Незворушна, холодна та спокійна — вона йшла крізь натовп п’явок преси , не даючи жодних коментарів.

У холі її зустріла аристократична розкіш родини Кінгстонів. Часті гості при дворі, шановані та заможні. Лондонська історична еліта. Клер занурилася в густу атмосферу шарму та величності. Присутні на святкуванні сяяли елегантністю та підкреслювали свій статус вишуканими манерами. Для Клер вони були лише маріонетками успадкованого бізнесу та статків, які залишили їм багаті родичі. Не більше. І малося лиш одиниці тих, кого вона дійсно поважала за благородство й мудрість блакитної крові.