Глава 3 Зброя чи опора

 Зброя чи Опора 

Повітря було прозорим і холодним. Макс прокинувся не від кошмару чи тривоги, а від тихого, ритмічного звуку: "Ш-ших... ш-ших..." 

Він розплющив очі. Перше, що він побачив, — це спина Вірена. Колишній лицар стояв на краю галявини, нерухомий, як статуя, і вдивлявся у ранковий туман, що стелився між деревами. Він стояв на варті. 

Тоді Макс повернув голову. Біля згаслих магічних каменів сидів Тарен. Він методично чистив шматком тканини той самий меч, який Макс учора забрав у бою. "Ш-ших... ш-ших..." 

Вони не втекли. 

Тарен, ніби відчувши його погляд, підняв очі й легенько штовхнув Вірена ліктем. Обидва воїни повернулися до Макса. Вони не всміхнулися. Вони просто кивнули — коротко, стримано. Це не було вітання друга. Це була мовчазна повага солдата до командира, який учора виграв бій. 

Раптом Макс відчув, що не спав один. Він опустив погляд. Поруч, згорнувшись під його власним плащем (який він, як тепер невиразно пригадав, накинув на неї, коли вночі похолоднішало), спала Лія. 

Уві сні її обличчя було спокійним. Зникла та напруга, яку він бачив учора, зникло сліпуче сяйво її магії. Вона здавалася менш містичною і більш... людяною. Крихкою. Його накрило дивним, теплим почуттям, яке не мало нічого спільного з битвою — бажанням захистити. 

Ніби відчувши його погляд, вона розплющила очі. 

Вони дивилися одне на одного якусь мить — довшу, ніж було потрібно. Сон ще не відпустив її, і в її погляді не було ані страху, ані сорому. Вона просто сонно, ледь помітно йому всміхнулася. І Макс відчув, як важкий вузол у нього в грудях трохи послабився. 

Цей тихий, ранковий момент розбив голос Міри, що пролунав ніби з самого повітря: 

— Ліс прокинувся. І у вас багато роботи. 

Міра стояла біля стовбура Дерева-Серця, ніби виросла прямо з нього. Тарен і Вірен миттєво схопилися на ноги, опускаючи очі. Вони її боялися. 

— Міро! — Лія швидко сіла, відкидаючи плащ. Її сонливість миттєво зникла, змінившись тривогою доньки. — Все спокійно? Ти щось відчула? 

— Поки що, дитя моє, — Міра м'яко кивнула їй. Але потім перевела погляд на Макса, і її обличчя стало серйозним, як камінь. — Вони напали один раз. Вони бачили Лію. Вони відчули тебе. Вони знають, що цей ліс — живий. І вони повернуться. 

Макс повільно підвівся на ноги. Він озирнув свою дивну команду: дух лісу, маг світла і двоє колишніх ворогів, що чекали наказу. Він зрозумів, що Міра чекає рішення від нього. 

Він узяв на себе цю нову роль. Зробивши крок до лицарів, він запитав: 

— Вірене. Розкажи мені про Вейрана. Чому він напав саме на цей ліс? 

Вірен чітко, як на доповіді, відповів: — Сер. Лорд Вейран шукає джерела древньої сили. Старі храми, місця магії, подібні до... цього. — Він кивнув на Дерево-Серце. — Вони думали, що ліс беззахисний, і хотіли викачати його силу для своїх ритуалів. 

— Вони повернуться, — тихо, але з жахом додав Тарен. — Вони завжди повертаються, поки не випалять усе дотла. 

На галявині запанувала напружена тиша. Нова реальність навалилася на них: Мироліс більше не був притулком. Він став ціллю. 

Раптом Лія встала. Її голос був тихим, але дзвенів рішучістю, якої Макс раніше не чув. 

— Я не можу більше тут ховатися. 

Міра здивовано подивилася на неї. — Ліє? 

— Учора... — Лія подивилася на Макса, ніби шукаючи в ньому свідка. — Я вбила людину. Я використала силу, якої завжди боялася. І я зрозуміла... світ уже прийшов сюди. Я більше не можу просто чекати. 

Вона глибоко вдихнула, збираючись з духом. 

— Міра розповідала, що мій батько — людина. Що він прийшов із зовнішнього світу. Я... я все життя хотіла його знайти. — Її голос на мить здригнувся. — Не тому, що він якийсь великий маг чи герой. А просто... щоб дізнатися, хто я. Чиї в мене очі. Звідки я прийшла. — Вона стиснула кулаки. — І я піду його шукати. 

Макс бачив її непохитну рішучість. Він подивився на Тарена і Вірена — двох провідників у невідомий йому світ. Він подивився на Міру, свого вчителя. І прийняв рішення. 

— Ти не підеш сама. 

Він обернувся до всіх. Його голос звучав твердо, спокійно і на диво авторитетно. 

— Ми не можемо сидіти тут і чекати, поки Вейран пошле нову армію. Ми самі підемо до них. — Він подивився на Лію. — Ліє, ти знаєш, з чого почати пошуки? 

— Я... я не знаю, хто він, — чесно зізналася вона. — Але Міра казала, що він прийшов з півдня. Із місця, яке називають "Білі Вежі". 

Вірен різко підняв голову. Його обличчя зблідло. — "Білі Вежі"? Сер, це... це небезпечне місце. Стара цитадель магів. Ходять чутки, що темні чаклуни Вейрана тепер проводять там свої ритуали. 

— Добре, — сказав Макс. План формувався сам собою. — Отже, у нас є мета. "Білі Вежі". Ми знайдемо твого батька, Ліє. І з'ясуємо, що Вейрану там потрібно. 

Він повернувся до Міри. Напруга першого бою і рішучість нової місії зійшлися в одній точці. 

— Але спершу... я маю бути готовим. Учора я бився на інстинктах. Я був слабкий. Міро, ти обіцяла мене навчити.