РОЗДІЛ 2 Дім

Двері тихо клацнули. Квартира зустріла його гомоном голосів. В повітрі відчувалася суміш їжі та паперу. З кухні долинав голос Віталіни Олексіївни. Вона щось мугикала собі під ніс і водночас смажила котлети. 

Хлопець одразу втягнув носом повітря. Рот миттю наповнився слиною. 

-- Привіт, мам, - озвався він з коридору.

-- Привіт, синку, - промовила жінка, витираючи руки об фартух. - Сідай за стіл. 

Тимофій мовчки зняв взуття і провівши рукою по волоссю зайшов на кухню. Сів за стіл.

Мама поставила перед ним тарілку з гречкою, в поруч свіженькі котлети. Запах їжі став ще сильнішим. Хлопець повільно набрав в ложку гречку і відправив її до рота. Згодом шматок котлети 

-- Як робота? - запитала вона, сідаючи за стіл напроти нього.

-- Нормально, мам, - відповів Тиміш. 

-- Я хвилююся за тебе, синку, - стиха промовила Віталіна Олексіївна. В її очах промайнув страх. Тимофій мовчки відставив тарілку і уважно поглянув на неї.

-- Мам, ти знову за своє?- не витримав він. - Скільки ще часу я маю це вислуховувати?

Вона опустила голову, приховуючи сльози.  Після цих слів в кухні стало занадто тихо. 

Тимофій мовчки дивився в стіл, не наважуючись підняти погляд. 

-- Кохана, щось трапилось?- поцікавився її чоловік Василь Гнатович, заходячи в кухню. Це був високий сивочолий чоловік років під п'ятдесят з довгими козацькими вусами. 

-- Все добре, Василю, - озвалася Віталіна Олексіївна, піднімаючи голову. - Втомилася трохи ось і все. 

-- Віто, ти знову про сина думаєш? - продовжував він, сідаючи за стіл. - Мені теж поклади гречку. 

Жінка мовчки поставила перед ним тарілку з кашею. Батько уважно поглянув на сина, ніби щось зважував. Згадав себе у його роки і усміхався. Розмова стихла сама собою.

Вечеря продовжилася у тиші.