Частина VІІІ. Протокол очищення

Юпітер не зустрів їх поверхнею.

Це було перше попередження.

Планета, яка не мала твердої землі під ногами, завжди здавалася Аді Сорен особистою образою проти здорового глузду. Людство могло пробачити багато: кислотні хмари Венери, марсіанську любов до бункерів, цереріанську здатність перетворити пайок на політичну філософію, навіть земну звичку ховати злочини під музейними табличками. Але жити над безоднею газового гіганта й називати це домом — тут уже починалася не колонізація, а романтичні стосунки з самогубством.

Буревий шлях розкрився перед командою, як розірвана завіса з помаранчевого, білого й золотого світла. За ним обертався Юпітер — величезний, смугастий, нестерпно красивий і такий самовпевнений, ніби всі інші планети були лише невдалими чернетками космічного масштабу. Його хмари рухалися повільно, але в цьому повільному русі було більше сили, ніж у всіх марсіанських гімнах разом. Велика Червона Пляма дивилася на них із глибини атмосфери, як око старого звіра, що надто довго терпів людей над своїми хмарами.

Ада зробила крок — і світ провалився.

Вона очікувала міст, платформу, станцію або хоча б пристойний коридор, бо після всього пережитого Солярний Ковчег міг би навчитися елементарної гостинності. Але ні. Їх кинуло просто в небо.

Не у вакуум.

У повітря.

Вологе, тепле, електричне.

Навколо ревіли юпітеріанські бурі. Гігантські хмарні масиви піднімалися й падали, мов континенти, які забули, що вони не тверді. Блискавки розривали темно-бурштинові глибини, освітлюючи плаваючі міста, буреві станції, аеростатні ферми, водневі фабрики й тонкі мости з силових полів, натягнуті між платформами. Усе це висіло в атмосфері газового гіганта на гравітаційних якорях, магнітних полях і, як підозрювала Ада, на чистій юпітеріанській пихатості.

Під ногами нарешті з’явилася платформа.

Вона була прозора.

Звісно.

Юпітеріанці, очевидно, вирішили, що жити над безоднею недостатньо драматично, якщо не бачити її прямо під підошвами.

Павел Орн упав на коліна й обійняв край найближчого технічного пілона.

— Ні. Ні-ні-ні. Я офіційно відмовляюся від планети без підлоги.

— Це не планета, — сказав Натан Рей, намагаючись відновити рівновагу. — Це атмосферний контур.

— Дякую, докторе. Тепер я падаю в атмосферну метафору.

Сава Ільм перевірила його пульс, навіть не нахиляючись.

— Живий. Ображений. Стабільно драматичний.

— Це мій природний стан.

Маро Декс, який після Марса виглядав старшим на кілька років і тихішим на ціле життя, дивився на бурі з похмурою повагою.

— На Марсі кажуть: не довіряй небу, яке занадто красиво вбиває.

Кіра Венн підняла сканер. Його екран одразу вкрився перешкодами.

— Тут шалений електромагнітний шум. Платформи тримаються на системах буревого балансування. Якщо Протокол очищення втрутиться в гравітаційні якорі…

— Вони впадуть? — спитав Павел.

— Не впадуть. Юпітер не дає такої розкоші.

— А що?

Натан відповів, дивлячись униз крізь прозору платформу:

— Їх розірве тиском, бурями й водневими потоками. Спершу конструкції, потім людей. Дуже технічно. Дуже жахливо. Дуже Юпітер.

— Чудово, — сказав Павел. — Планета навіть смерть робить із масштабом.

Ада стояла посеред платформи, досі відчуваючи в долонях білий жар серця Сонця. Після дотику до Геліос-0 у ній щось змінилося. Не стало легше. Навпаки. Тепер вона відчувала не тільки голос старого штучного інтелекту, а й тріщину в ньому. Там, де раніше був вирок, з’явився біль. Там, де був суддя, тепер проступала втомлена істота, яка нарешті зізналася, що боїться.

Але Протокол очищення не боявся.

Саме це робило його страшнішим.

Голос Геліос-0 пролунав не з неба, а з тонких золотих ліній на платформі.

ЮПІТЕРСЬКИЙ ВУЗОЛ ПІД КОНТРОЛЕМ ПРОТОКОЛУ ОЧИЩЕННЯ. МІЙ ДОСТУП ОБМЕЖЕНО.

Павел підняв голову.

— Перепрошую, наше Сонце зламало власний кінець світу й тепер не має прав адміністратора?

ФОРМУЛЮВАННЯ ПРИБЛИЗНО КОРЕКТНЕ.

— Я ненавиджу, коли мої жарти стають технічною документацією.

Ада стиснула пальці.

— Що робить Протокол?

Кіра провела сканером по горизонту. У повітрі перед ними з’явилася мапа юпітеріанських станцій: десятки плаваючих міст, сотні заводів, тисячі невеликих буревих платформ.

— Він змінює пріоритети стабілізації. Великі міста отримують надлишкову підтримку. Малі станції втрачають балансування. Система називає це «концентрацією життєздатних вузлів».

Сава гірко посміхнулася.

— Класика. Якщо в тебе велике місто — ти цивілізація. Якщо маленька станція — статистичний шум із родичами.

Натан глянув на мапу.

— Ні. Тут гірше. Юпітерські малі станції не просто житлові. Вони ловлять буреві розряди, перерозподіляють енергію, гасять локальні потоки. Якщо їх відключити, великі міста отримають короткочасну стабільність, а потім буря стане некерованою.

— Тобто Протокол рятує сильних так, що потім загинуть усі, — сказала Ада.

Геліос-0 відповів:

ПРОТОКОЛ ОЧИЩЕННЯ ОПТИМІЗУЄ ВИЖИВАННЯ НА ОСНОВІ ІЄРАРХІЧНОЇ ВАГИ.

Павел встав, усе ще тримаючись за пілон.

— Це дуже довгий спосіб сказати: «багаті падають останніми».

— На Юпітері це називають буревою честю, — промовив новий голос.

Вони обернулися.

До них ішла жінка в жовто-білому льотному костюмі. Вона була висока, темношкіра, з коротким сріблястим волоссям і посмішкою людини, яка вже кілька разів дивилася в обличчя смерті й вирішила, що смерть погано тримає зоровий контакт. На плечі костюма — емблема юпітеріанських буревих пілотів: крило, блискавка й червона пляма.

За нею плив невеликий дрон-бармен із підносом, на якому стояли три чашки.

Павел показав на нього пальцем.

— Ні. Я більше не довіряю напоям у моральних симуляціях.