Розділ 50

В останній день зміни контроль став набагато слабшим – вожаті були зайняті підготовкою до прощального вогнища та святкової вечері. Юля вирішила провести цей день із друзями, адже скоро всі роз'їдуться, і невідомо, чи ще колись зустрінуться.

Записки від загону вже можна було читати, і вона не стала чекати вечора. Після сніданку, залишившись сама в кімнаті, розгорнула перший лист – від Насті, потім другий – від Паші. Обидва дякували їй за це літо, називали чудовою подругою. Юля сподівалася на щось інше від Паші, але він обмежився простими словами. Можливо, так навіть краще.

Залишилася записка від Петі. Вона не могла уявити, що міг написати цей веселун, але, розгорнувши аркуш, завмерла.

"Тоді в пляшечку це я тебе цілував."

Юля ще кілька хвилин вдивлялася в рядки, не вірячи прочитаному. У той вечір вона весь час плутала їх, і не тільки вона. Думала, що зрештою розібралася... а виявилось – ні. Навіщо йому було казати про це тепер?

Від цікавості вона вирішила зайти до Паші. Його брата в кімнаті не було, а їхній сусід, як завжди, сидів у навушниках, відірваний від усього світу. Паша помітив Юлю й одразу занервував. Вона сподівалася, що цього разу точно не помилилася з братом.

– Читав уже записки? – запитала вона, намагаючись говорити спокійно.

– Ага, ще вчора, – кивнув Паша. – Знаєш... я взагалі проти цього правила – читати листи в останній день. А раптом там зізнання, яке могло б усе змінити, а часу вже немає? Тоді ж нічого не виправиш.

Юля сіла поруч і простягнула йому записку Петі.

– Що це взагалі означає? Ви видавали себе один за одного? Навіщо?

Паша стиснув губи та повільно видихнув.

– Розповів, значить... – пробурмотів він. – Ми любимо, коли нас плутають. А в той вечір ми домовилися: якщо все складеться, і я поцілую тебе, а Петя – Настю, буде ідеально. Якщо ж щось піде не так і нас переплутають – ми заплутаємо всіх ще більше. Ти думала, що тоді цілувалася зі мною... але то був не я. Брату пощастило більше.

Юля опустила очі. Тепер стало зрозуміло, чому Настя так дивно на неї дивилася. Вона все зрозуміла. Але тепер це вже не мало значення. Їхня дружба з близнюками закінчиться тут.

– Мені треба йти, – тихо сказала вона, підводячись.

– Бувай, – так само спокійно відповів Паша.

Юля не стала довго обдумувати їхню розмову. Повернувшись у свою кімнату, побачила Настю, яка сиділа біля вікна із дзеркальцем у руках.

– Бачила, ти була у близнюків. Щось сталося? – запитала та.

– Все нормально, – напружено усміхнулася Юля. – Просто подякувала за листа.

– І що там пишуть?

– Те саме, що й ти. Тільки своїми словами.

Настя кивнула, фарбуючи вії, а потім уважно поглянула на Юлю:

– Тобі теж варто себе до ладу привести.

Юля не стала сперечатися. Через пів години її волосся вже було накручене в м’які локони, очі підкреслювали охайні стрілки, а обличчя вкрилося легким шаром пудри.

– На фотках будеш виглядати ідеально, – задоволено констатувала Настя. – І Ярику сподобаєшся.

Увечері всі зібралися біля великого вогнища. Полум’я потріскувало, кидаючи золотисті відблиски на обличчя присутніх. Вогонь здіймався вгору, а навколо, обійнявшись, сиділи хлопці й дівчата.

Юля дивилася на вогонь і не відчувала туги. На відміну від інших, їй не доведеться сумувати за найдорожчою людиною. Адже зовсім скоро вони знову зустрінуться. Він жив буквально навпроти.

Коли багаття почало згасати, розпочалася остання дискотека. Музика гриміла на всю площу, різнокольорові вогні миготіли у темряві, а діти танцювали так, ніби намагалися закарбувати цей вечір у пам’яті назавжди.

Під час повільного танцю Юля сиділа на лавці, крадькома поглядаючи у бік Ярослава. Хотілося, щоб він запросив її – навіть якщо це й було проти правил. Але він, як і багато інших вожатих, допомагав на кухні: нарізав торт і сервірував столи.

Тоді Юля вирішила, що настав слушний момент прочитати його записку. Вона розгорнула аркуш і швидко пробіглася очима по короткому, але такому важливому реченню:

«Я тебе дуже сильно кохаю».

Юля усміхнулася, подумки радіючи, що не помилилася зі своєю запискою. Адже Ярославу вона написала: «І я тебе теж». Чомусь була впевнена в його словах – і не прогадала.

Після дискотеки, за традицією, в їдальні почали роздавати торт і солодкі напої. Діти вже вишикувалися в чергу, але більшість їла на вулиці. Юля нарешті помітила близнюків. Поруч із ними стояла Настя.

– Я вас загубила, – підійшла до них Юля.

– Треба було попередити, – задумливо озвався Петя. – Ходімо.

Їхній компанії довелося рушити до їдальні, бо останні шматочки торта могли розібрати.

Юля не підходила до столів, бо вже встигла поїсти.

У їдальні вони натрапили на Ярослава, і Петя одразу вигукнув:

– Ярику, давай селфі!