Розділ 48

До прощального вогнища залишався один день. Уже почали збирати каркас для багаття, складати особливе меню на вечерю. Вожаті були страшенно зайняті – весь час кудись бігали, і Юля з учорашнього вечора не бачила Ярослава.

Зате вночі, коли всі вже лягли спати, він знову надіслав їй повідомлення:

«Чекаю тебе на лавці».

Юля миттєво підхопилася з ліжка. Добре, що ще не встигла переодягтися – ніби передчувала. На ній були шорти й футболка, зверху вона накинула легку вітровку. Схопивши телефон, безшумно вислизнула на вулицю.

Ярослав підвівся з лавки й підійшов до неї. Біля корпусу жодних дотиків собі не дозволяли – тут їх можуть побачити. Тож вони знову рушили до сцени, де могли залишитися наодинці.

Там вже був розстелений плед, і Юля сподівалася, що не змерзне. У крайньому разі можна буде зігрітися в обіймах.

– Це тобі, – Ярослав простягнув їй складений у кілька разів листочок.

– Записка? Як ті, що ми сьогодні писали?

– Ага.

– У мене для тебе теж є, – Юля витягнула невеличкий складений аркуш з кишені шортів. – Читаємо після вогнища.

Вони знову вмостилися на краю сцени. Розмовляли, іноді трималися за руки. Для Юлі ці моменти були особливими. Просто говорити з ним – уже щастя. Звісно, їй хотілося більше дотиків, більше поцілунків, але Ярославу кортіло щось обговорити, дізнатися про неї ще трохи.

Вони лежали на пледі, дивлячись у зоряне небо. Ніч була теплою, навколо панувала глибока тиша, яку зрідка порушував шурхіт трави чи спів нічних птахів.

Юля намагалася знаходити знайомі сузір’я, але думки весь час поверталися до Ярослава. Цікаво, що він написав у своїй записці? Їй здавалося, що вона ледь дочекається того моменту, коли зможе дізнатися.

– Я вже засинаю, – прошепотіла вона. – Але я не хочу йти. Ми так рідко буваємо разом.

– Ходімо до мене? – запропонував Ярослав. Його слова прозвучали несподівано, і він сам розумів, що міг невдало висловитися. – Просто заснемо разом.

– Але ж ти живеш із Вадимом, – нагадала Юля, підвівшись на лікоть.

– І що? – усміхнувся Ярослав. – Він сам постійно водить до себе Діану. То чому мені не можна?

– Мені буде ніяково, якщо він дізнається... про нас. І що ми спали разом в одному ліжку.

– Нічого страшного. Та й думаю, він уже давно спить.

Зрештою Юля погодилася. Бажання не розлучатися з Ярославом пересилило всі вагання. Краще вже так, ніж якщо його побачать у чужому корпусі.

Ярослав обережно зазирнув у кімнату, прислухався і кивнув, показуючи, що можна заходити. Юля несміливо переступила поріг. У кімнаті панувала темрява, чулося рівне дихання Вадима. Вона навшпиньки пробралася до ліжка й вмостилася біля стіни.

Ярослав тим часом стягнув толстовку і переодягнувся у футболку. Навіть у пітьмі Юля помічала обриси його фігури й не могла відірвати погляду, намагаючись роздивитися краще. Та і якби він залишився без футболки, вона б точно не заперечувала.

Ярослав ліг поруч і одразу притягнув її до себе, міцно обійнявши. Юля влаштувалася на його грудях, відчуваючи тепло його тіла й легкі, ніжні дотики. Його пальці повільно ковзали по її плечу, а потім він кілька разів м’яко поцілував її у маківку.

Вони просто лежали, а Юлі здавалося, що весь світ звузився до цього моменту. Вона підняла голову, і їхні губи зустрілися. Ярослав почав цілувати її повільно й беззвучно, щоб не розбудити сусіда.

Юля жадібно вбирала смак його губ, а коли їхні язики зустрілися, вона чітко відчула метал пірсингу. Ця деталь лише додавала гостроти їхнім поцілункам.

Ярослав притиснув її ще міцніше, а його долоня, що лежала на її талії, повільно ковзнула вгору, залишаючи обпікаючий слід. Юля важко дихала, відчуваючи, як жар розливається по всьому тілу. Від цих повільних, чуттєвих поцілунків у неї паморочилося в голові.

Вона намагалася тримати дихання під контролем, але один із видихів усе ж зірвався тихим стогоном. Здавалося, Ярослав теж починав втрачати самовладання, однак їм довелося зупинитися, бо за пару метрів від них спав Вадим.

Вони лежали, зрідка торкаючись губами, і поступово їхнє дихання заспокоювалося. Юля з усіх сил стримувала себе, аби знову не піддатися спокусі.

– Спати? – пошепки запитав Ярослав.

– Ага... – видихнула вона й трохи відсунулася.

У його теплих обіймах Юля заснула досить швидко. Навіть крізь сон вона відчувала його дотики, і в ці миті її огортало хвилею тихого, безтурботного щастя.