Розділ 44

Після ланчу, коли діти розійшлися по гуртках, настала черга Ярослава прибирати в їдальні. Цього разу він прийшов першим і міг сам вибрати найпростішу роботу – витирати пил і приносити в зал склянки з чашками. Головне – нічого не розбити.

Неподалік Міла підмітала підлогу, раз у раз здуваючи пасма волосся з обличчя. Резинку вона забула в кімнаті, тож тепер мучилася, бо інакше зібрати волосся не виходило. За всім цим уважно спостерігала Галина Андріївна. Вона повільно пройшлася щойно вимитою підлогою, вистукуючи підборами якусь мелодію, і зупинилася біля сина.

– Збігаєш у магазин.

– А ще куди мені збігати? – одразу буркнув Ярослав. Наче в нього не було важливіших справ.

– Поки тільки в магазин. У мене застібка на туфлі зламалася, потрібен суперклей, – вона виставила вперед ногу, демонструючи поломку.

– Переходь на кросівки, мамо, – закотив очі він. – Хочеш, допоможу обрати? Я профі в цьому, знаю якісні бренди.

– Мені потрібні туфлі! – процідила вона. – Зайди до мене, я дам гроші. Решту залиш собі.

– Гаразд, – неохоче погодився Ярослав. Не через гроші – прогулятися і справді хотілося.

– І ще… Хотіла з тобою поговорити, – мама зам'ялася, підбираючи слова. – Навіть не знаю, як сказати, але краще ти почуєш це від мене, ніж від когось іншого. Якщо будуть ходити чутки про мене та Валеру… Так ось, це не чутки. Це правда.

Ярослав задумливо кивав, поки не усвідомив серйозність її слів.

– І давно?

Галина Андріївна відкрила рота, ніби хотіла щось додати, але наважилася не відразу:

– Лише влітку.

– Тобто у вас літній роман, чи що? – криво усміхнувся він. – Узимку іншого знайдеш?

Мама струснула головою:

– Ні. Я хотіла сказати, що на тебе це ніяк не вплине.

– Та мені байдуже. Я не проти, якщо вплине. Тим більше Валера любить баян і анекдоти для тих, кому за тридцять.

Вона махнула рукою, так і не зрозумівши, жартує син чи говорить серйозно. Та й сам Ярослав не був упевнений. Але новину сприйняв спокійно: одним чоловіком більше, одним менше – він уже давно до цього звик.

Коли мати пішла, Ярослав заніс склянки на таці з кухні до шафи, витер піт із чола й вирішив хоч трохи перепочити. Але не встиг.

До нього підійшла Міла, витираючи підвіконня ганчіркою. Вона зупинилася поряд, явно палаючи бажанням висловитися:

– Ви там обережніше збігайте, а то дуже палитеся.

Ярослав від несподіванки ледь не впустив тацю. Поспіхом поставив її на полицю й глянув на неї:

– А ти комусь розкажеш?

Йому й пояснювати нічого не треба було – він і так розумів, що їх із Юлею вчора хтось бачив. І тепер його турбувало те, що Юля в загоні Міли, а особиста неприязнь могла обернутися неприємностями...

– Ні, просто попереджаю: це трохи ненормально.

– Три дні лишилося, – знизав плечима Ярослав. – Скоро буде нормально.

– От тоді й бігайте, – відрізала вона та відійшла до іншого вікна.

Ярослав полегшено видихнув, але довго над цим не роздумував. Його раптом осяяла ідея, і він вирішив написати Юлі. Може, вона складе йому компанію?

«Утечемо на тихій годині?»

Мабуть, якби вона знала, з якою метою він туди збирався, тільки посміялася б. А може, й зрозуміла б.

«Утечемо», – прийшла відповідь.

Її повідомлення змусило його серце забитися частіше, а настрій одразу піднявся. Ярослав швиденько забіг до мами за грошима й так само швидко вислизнув із будівлі.

По дорозі натрапив на близнюків, які про щось гаряче сперечалися, раз у раз озираючись.

– Ти йди! – упирався Петро.

– Ні, краще ти попроси! – переконував його Павло.

– Про що змова? – підійшов до них Ярослав. – Що ви там задумали?

– О, Ярику! – розквітнув у посмішці Петя. – Купиш нам щось випити?

Ярослав на секунду задер голову до неба:

– Боже, куди я потрапив? – а тоді знову глянув на них: – Багато? Які плани? Хто буде? Я маю знати все.

– Та нічого серйозного, – відповів Паша. – Можеш не хвилюватися.

– А інше питання? Хто буде?

– Ну, ми, – Петя кивнув у бік брата, – і Настя з Юлею. Може, ще хтось підтягнеться. То що, купиш?

– За однієї умови: Юлю не чіпати.

Близнюки перезирнулися.

– З якого це дива? – насупився Петя, поставивши руки в боки. – Ми щось пропустили? Вона вже... твоя, чи що?

– Просто її не чіпати, зрозуміли? – повторив Ярослав. – Тоді все куплю. Тільки так. Дізнаюся, що знову щось накоїли, – він глянув на Пашу, – приб'ю.

Петя раптом розсміявся і ляснув брата по плечу:

– Опрокинули тебе, чуваче! Не для тебе мама квіточку ростила.