Розділ 41

Настав батьківський день, якого Юля чекала з тривогою. Сьогодні мала приїхати мама, а разом із нею – нескінченні повчання, здатні втомити кого завгодно. Залишалося тільки сподіватися, що її лекції не вийдуть за межі сімейного кола, інакше сорому не уникнути, та й враження про себе можна зіпсувати в одну мить.

Після сніданку розпочалася підготовка до концерту. Багато батьків уже прибули, зважаючи на дивний графік автобусів. Деяким доводилося чекати на лавках, доки почнеться святковий захід, а інші забирали своїх дітей одразу – здебільшого тих, хто не брав участі у виступах.

У Юлі було вдосталь часу, щоб підготуватися. Вона вдягла білу легку сукню з відкритими плечима. Настя заплела їй дві пишні косички й допомогла намалювати рівні стрілки.

Вийшовши з корпусу, Юля неквапливо рушила територією табору, де вже вирувало свято. Організатори добре постаралися: кожна деталь передавала особливу атмосферу цього дня.

Головна алея, що вела до центрального майданчика, була прикрашена довгими гірляндами з різнокольорових прапорців. Між деревами натягнули яскраві стрічки й повітряні кулі. Біля кожної альтанки висіли плакати й малюнки, створені дітьми.

Територія табору ожила: знайомі обличчя миготіли повсюди, а повітря було просякнуте хвилюванням і передчуттям свята. Весь день кипіла підготовка, і нарешті настав час виступів.

Загін Юлі мав виступати одним із перших – одразу після вітальної промови адміністрації. За кулісами вона нервово пригладжувала сукню, намагаючись розгледіти в натовпі своїх батьків, але знайти їх серед безлічі людей було непросто. Це тільки додавало хвилювання, змушуючи ще більше перейматися за майбутній танець.

Коли пролунали знайомі ноти вступу, Юля глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти нерви, й разом з іншими дівчатами вийшла на сцену. Музика наповнила простір, і тіло саме підхопило знайомий ритм. Усі сторонні думки зникли. Вона вже не пам’ятала сам процес танцю, але була впевнена – усе пройшло чудово. Два тижні репетицій минули не даремно.

Як тільки танець закінчився, зал вибухнув оплесками. Учасниці витончено вклонилися й поспішили за сцену, звільняючи місце для наступного загону. Юля опустилася на лавку поруч із подругами, і Настя одразу почала бурчати:

– На початку я мало не впала. А потім ще й рукою махнула, як колода! І це все записали на відео…

– Та заспокойся, – прошепотіла Юля. – Ти чудово станцювала.

– Авжеж, – втрутився Петя, підсідаючи до них. – Ти надто самокритична.

Юля помітила, як він обійняв Настю за талію, а та навіть не звернула уваги – ніби це було для неї чимось звичним. Здавалося, Юля щось пропустила, або ж подруга просто перестала реагувати на людські дотики.

Після концерту дітям дозволили провести час із батьками. Вожаті дали їм перепочити, більше не контролюючи кожного кроку. Юля одразу попрямувала до своїх.

Помітивши доньку, мама кинулася обіймати її, ледь стримуючи сльози.

– Підросла! Схудла! – причитала вона. – Вас там взагалі годують?

– Авжеж, разів шість на день, а інколи ще й перед сном, – неохоче казала Юля. Голодною вона тут не бувала, а завдяки постійній активності не набирала зайвої ваги, що було великим плюсом.

Юля була дуже схожа на маму – особливо очима та формою обличчя. Щоправда, мати завжди носила обруч, відкриваючи невисоке чоло. Сьогодні вона була у легкому сарафані в дрібні квіточки й босоніжках, а тато, як завжди, – у своїй «парадній» сорочці та штанах, яким було вже років десять. Жили вони небідно, але звичка діставати кращий одяг лише на особливі випадки в нього залишилася.

– Ходімо, проведеш нам екскурсію, – мама взяла доньку під руку.

Юля коротко розповідала, що де знаходиться, але до своєї кімнати батьків не повела. Боялася, що вони можуть зустрітися з її друзями й ті випадково скажуть щось зайве, або мама поставить незручне запитання, відповідь на яке обернеться неприємностями. Тож прогулянка обмежилася оглядом території.

Юля дивилася на знайомі місця іншими очима, помічаючи те, що раніше залишалося поза увагою.

Невдовзі вони зупинилися біля лавок за дитячим майданчиком. Розмови мами швидко перейшли на родичів: спочатку – про п’ятирідну бабусю, яку за тиждень тричі забирала швидка, бо тій стало нудно, от вона й почала вигадувати собі хвороби. Мамина сестра відкрила власну перукарню і тепер усім вихваляється, а батьки тата взагалі поїхали на море.

– Багато ж я всього пропустила, – усміхнулася Юля, подумки співчуваючи своєму майбутньому чоловікові. З такою родиною точно не засумуєш.

– Нічого, надолужимо. Скоро дід із бабусею приїдуть, – тато вмостився на лавці. – Фотографії привезуть. Ми б і самі з’їздили...

Юля кивала, не дуже заглиблюючись у розмову. Останніми днями її думки літали десь далеко. Хоч вона й сумувала за батьками, але для неї було достатньо обійняти їх, трохи поговорити – і все. Вона не звикла до довгих бесід чи спільного проведення часу. Для цього у неї є подруги, що завжди поруч.

Юля напружилася, коли повз них пройшли близнюки. Щойно Петя побачив її з батьками, одразу загальмував і, перешіптуючись із братом, показав на них.

– Нам стало цікаво, хто ж виховав таку чарівну дівчину, – промовив Паша, підходячи ближче. – Павло, а це Петро, ми з Юлею в одному загоні.