Розділ 34

Юля вийшла з будиночка Ярослава, не в змозі стримати посмішку. Вона намагалася виглядати зосередженою, вдаючи, що захоплена кубиком, але кожною клітиною тіла відчувала на собі його погляд. І ще ці жести Вадима… Тепер вони не давали їй спокою. Він, здається, щось підозрював, але не втручався. А ось Ярослав взагалі не бачив у цьому нічого забороненого.

У кімнаті Настя вже готувалася до дискотеки. З телефону лунала пісня іноземної співачки, яка пробирала аж до мурах, а сама дівчина, не помічаючи, що вже не одна, підспівувала у випрямляч для волосся, тримаючи його, мов мікрофон.

Коли вона різко обернулася, зображаючи зірку естради, й побачила Юлю, то зойкнула від несподіванки.

– Ти коли зайшла?! – видихнула вона, хапаючись за груди. – Фух… Добре хоч, що це ти.

– До речі, в тебе непогано виходить, – з усмішкою сказала Юля, притулившись до шафи. – Може, варто податися в співачки?

– Хто знає, – хихикнула Настя. – А ти де пропадала? Заходжу – а тебе все немає. Невже з Пашею зажималася?

Юля відвела погляд.

Правду казати не хотілося – раптом Настя образиться. Але й брехати сенсу не було.

– Говорила по телефону, – нарешті відповіла Юля. – Мама, як завжди, читала лекції. Щоб я не швендяла де попало, з хлопцями не водилася.

– Нічого нового, – відмахнулася Настя й підійшла до дзеркала, уважно вдивляючись у свої брови. – По-моєму, вони різні. Поглянь.

Юля прищурилася:

– Ну так. Одна – ліва, друга – права.

Кімната вибухнула сміхом, який раптово стих, коли у дверях з’явилася їхня сусідка Аліна. Як завжди – у чорному, похмура, наче гроза. Вона майже весь час проводила в іншій кімнаті, сюди заходила тільки на ніч, і дівчата цьому дуже раділи – менше підслуховуватиме.

Коли почалася дискотека, табір миттєво наповнився гучною музикою, яскравими вогнями й заразливою енергією. Діти сміялися, співали й кружляли в танці, забуваючи про все на світі.

Юля стояла біля дерева, ледь пританцьовуючи в такт музиці, але її думки були зовсім не тут. Усередині розливалося м’яке тепло, а серце билося якось інакше. Вона почувалася найщасливішою – і зовсім без причини.

Юля непомітно поглядала на Ярослава, який стояв неподалік і розмовляв з Вадимом та Ріком. Він виглядав спокійним і впевненим, а от у Юлі не проходило дивне відчуття після всього, що сталося сьогодні.

Він показував їй, як складати кубик, а ще зовсім недавно – як стріляти з лука. Тоді їй просто було ніяково через його близькість. А тепер вона розуміла, якими особливими були ті моменти. Раніше вона не ставилася до нього так, як ставиться зараз.

Настя кілька разів тягнула її на танцпол, але Юля щоразу відмовлялася – гучна музика не відповідала її настрою. У підсумку вона сіла на лавку, дістала телефон і почала бездумно гортати стрічку, переглядаючи старі фото. Час від часу підіймала очі та ловила погляд Ярослава. Вона відчувала, що губиться в цьому всьому, але не намагалася різко відвернутися – лише посміхалася й знову занурювалася у телефон.

Юля не одразу помітила, коли заграла повільна мелодія. Її погляд знову ковзав площею, шукаючи знайомий силует. Було цікаво, чи запросить когось Ярослав? Бо кілька разів вона бачила, як він танцював із Мілою. Це не заборонено – вони ж вожаті. А от до неї підходити не можна, бо вона офіційно вважається дитиною. Такі правила. Але як же сильно хотілося їх порушити.

– Не бажаєш запросити мене на танець? – Ярослав опустився поруч так раптово, що Юля навіть здригнулася.

– Може, навпаки?

– Це білий танець. Усе правильно.

– А нам… можна? – з сумнівом озвалася Юля.

– Уявімо, що можна, – відповів він, простягаючи руку.

Вони зупинилися в центрі танцмайданчика. Ярослав обережно обійняв її за талію, м’яко притягуючи до себе. Юля відчула, як близько опинилися їхні тіла – Ярослав від самого початку не тримав ту дистанцію, до якої вона звикла. І хоча всередині все завмерло, ця близькість була напрочуд приємною.

Юля поклала руки йому на плечі, дозволивши вести себе в такт музиці. Її голова опинилася якраз на рівні його шиї, і вона чула його дихання – трохи тремтливе, що тільки посилювало її власне хвилювання. Вона розчинялася в цьому моменті, не знаючи, як правильно реагувати на близькість, яку відчувала буквально всім тілом.

Здавалося, весь світ звузився до них двох. Вони рухалися в унісон, і все інше перестало мати значення. Іноді Юля поглядала на Ярослава, ловила його очі, але через надто малу відстань не могла дивитися довго. Його підборіддя кілька разів торкалося її щоки, і здавалося, варто лише трохи підняти голову – і їхні губи випадково зустрінуться.

– Мені здається, це вже занадто, – прошепотіла Юля. – А якщо нас хтось побачить?

Вона розуміла, що більшість були зайняті собою, але завжди знайдеться той, хто не промовчить.

– Та байдуже, – нахилившись до її вуха, прошепотів він.

Від його голосу по спині пробігла хвиля мурашок.

– Ми ж не закон порушуємо.

– Упевнена, твоя мама мала б іншу думку.