Розділ 30

Сьогодні в таборі був день розіграшів – коли звичні правила скасовувалися, а вся територія перетворювалася на арену нескінченних жартів і підстав. Юля з хвилюванням пережила зарядку та сніданок, а тепер, сидячи на гуртку з бісероплетіння, слухала історії про витівки інших.

– У п’ятому загоні з туалетів увесь папір поцупили, – розповідала Настя близнюкам, які втупилися у телефони й навіть не намагалися приєднатися до створення виробів. – З корпусу такий галас нісся, ніби там когось ріжуть.

Юля посміхнулася, не підводячи очей. Вона сиділа за столом, нанизуючи крихітні різнокольорові намистинки на тонку жилку. Її руки рухалися впевнено й ритмічно, а думки блукали десь далеко.

– Славік-ідіот врубив аудіо з нявчанням кота, – додав Паша. – Ми увесь ранок кімнатою тинялися, Сніжка шукали, – він потягнувся до червоного бісеру. Схоже, вирішив трохи зайнятися чимось, щоб не нудьгувати.

– Одразу попереджаю, – втрутилася Юля, кинувши погляд на обох братів. – Якщо вирішите мене розіграти – я з вами більше не розмовлятиму.

Хлопці перезирнулися так, ніби вже було пізно.

– Що ви накоїли? – різко запитала вона.

– Поки що нічого! – випалив Петя. – Але тобі краще не повертатися у кімнату.

– Чудово. Займу твоє ліжко, – зітхнула Юля, намагаючись не видавати тривогу.

– Краще Пашине, він не проти, – додав Петя з єхидною усмішкою.

Паша заметушився, жестами намагаючись щось пояснити братові. Юля помітила паніку й різко повернулася до нього.

– То що ви задумали?! – повторила вона.

– Мені треба терміново вийти! – вигукнув Петро й кинувся до дверей. – Я все приберу!

Юля похитала головою й знову повернулася до бісеру. Якщо Петя дійсно все виправить, то, мабуть, і злитися нема на що. Тим часом Настя захоплено базікала з дівчатами, згадуючи минулу вечірку.

Юля продовжувала нанизувати зелені намистинки, іноді поглядаючи на Пашу. Він, на відміну від неї, працював тільки з червоним бісером, і, як виявилося, у дитинстві дуже захоплювався цим.

– Може, хоч ти скажеш, що ви там затіяли? – Юля підсунулася ближче, намагаючись випитати хоч щось.

– От коли Петя все виправить – тоді й скажу. А поки що не бери в голову, – ухильно відповів Паша.

– Це тебе ще Настя не чула. Вона б вам влаштувала справжній допит! – буркнула Юля. – До речі... Це був ти? Коли ми грали у пляшечку…

Паша почухав потилицю, опустив очі, усміхнувся й, нанизавши ще кілька намистин, нарешті глянув на неї.

– Як сказати... – протягнув він, не кваплячись із відповіддю.

– Ти знову мене розігруєш! – спалахнула Юля, стискаючи кулаки. І найгірше те, що вона не мала жодного уявлення – він зараз прикидається чи то справді був не він.

– Тобі дійсно так важливо знати? – прямо спитав Паша.

– Звісно!

Той лише байдуже знизав плечима, підвівся й простягнув їй свою саморобку.

– Тримай.

Юля опустила очі й побачила в долоні крихітне сердечко, сплетене з червоного бісеру. Вона втупилася у нього, не знаючи, як реагувати. Хотілося наздогнати Пашу, запитати, що це означає, але слова застрягли в горлі. Всередині зростало відчуття розгубленості, змішане з чимось іншим – поки невиразним, але таким, що бентежило й стискало серце. Хотілося зберегти цей момент, не зіпсувавши його зайвими розмовами. Зрештою, іноді краще просто дати подіям йти своїм шляхом.

Хоча навіть якби Паша щось до неї відчував, Юля не була впевнена, що змогла б відповісти взаємністю. Можливо, їй просто потрібно більше часу, але його немає. Скоро всі роз’їдуться, і їхнє спілкування більше нічого не означатиме. Мабуть, варто зробити вигляд, ніби нічого не відбувається, і продовжити гру в дружбу.

Після тихої години, коли загін вирушив до їдальні на полуденок, до їхніх столів підійшов Ярослав і голосно плеснув у долоні, намагаючись привернути увагу.

– Коротше, справа є. Хто хоче піти в сад збирати яблука – руки вгору. Та не зігу, а руки!

По рядах прокотився смішок, особливо серед старших загонів. Звертався Ярик до першого, і майже всі одразу підняли руки. Юлі було теж цікаво побувати в яблуневому саду, тому вона не збиралася втрачати такий шанс.

– Усі, чи що? – зітхнув вожатий. – Та ви знущаєтеся? Хоча… можна й усіх взяти. Збирайтеся, за двадцять хвилин зустрічаємося біля їдальні.