Розділ 27

У кімнаті близнюків уже було галасливо. На столі стояли пляшки, пластикові стаканчики й трохи їжі. Людей зібралося більше, ніж зазвичай: окрім їхнього сусіда Славіка та двох дівчат, із якими Настя веселилася на дискотеці, прийшли ще Назар і Льоша. Юля ставилася до них нейтрально – обидва середнього зросту, зовні приємні, але зовсім не її тип.

Вона з Настею вмостилися за столом, а близнюки вже на повну розповідали історію про невдалий похід у магазин.

– Я йому кажу: «Дебіл, не тікай від вівчарки!» – емоційно розмахував стаканчиком Петя. – А він що? На дерево заліз! Подумав, що пересидить там до ночі, поки собака засне, а тоді втече.

– А чого ж ти такий розумний не допоміг? – обурився Паша. – І взагалі, чому він тебе не зачепив? Невже своїх здалеку впізнає? Кобеля, – додав він з усмішкою, викликавши вибух сміху серед дівчат.

Юлі раптом стало некомфортно в такій великій компанії. Зазвичай вся увага була прикута до неї з Настею, а зараз ці дівчата відкрито фліртували з близнюками, ще й кілька разів кинули недоречні жарти в бік Юлі.

Зробивши вигляд, що не розчула, вона попросила повторити та влучно поставила їх у незручне становище – продовжувати насмішки вони не наважилися.

– Пропоную зіграти в пляшечку, – несподівано видав Паша й закрутив порожню пляшку.

Юлю це здивувало. Зазвичай ініціатором подібних ігор був Петя, але, здається, впевненість вдарила в голову і його братові.

– Ми згодні! – вигукнули хором ті самі дві дівчини.

Настя зиркнула на них із роздратуванням. Схоже, вперше усвідомила, що може втратити увагу Петі. Раніше вона ігнорувала його, не розуміла натяків, а тепер раптом сама захотіла забрати його звідси. Але, по суті, між ними нічого не було. Та й у грі ніхто нікому не належав.

Юля вирішила не відмовлятися.

Почалася суперечка, хто крутитиме першим. Урешті це право дісталося Льоші. Пляшка кілька разів хитнулася й завмерла, вказуючи на Настю.

Та ледь стримала розчарування. Поцілунок вийшов коротким – ледь торкнулися губами, і вже за секунду розійшлися по різних кутах столу. Юлі навіть здалося, що вони поцілувалися в щоку, але їй було байдуже.

Деякий час вона спокійно спостерігала за грою, сподіваючись, що пляшка обмине її. У цій кімнаті максимум, з ким вона могла б поцілуватися без відрази, – це хтось із близнюків. Але доля її поки жаліла.

– Хай Юля крутить! А то сидить там, засинає, – втрутився Петя.

Ідея сподобалася усім, і їй вказали на пляшку. Зітхнувши, вона простягнула руку й рішуче розкрутила її. Серце забилося швидше. Компанія завмерла, всі погляди зосередилися на пляшці, що оберталася дедалі повільніше… і врешті вказала на Пашу.

– Все для тебе, брате, – з натягнутою усмішкою прокоментував Петя.

Юля відчула, як щоки запалали вогнем.

Хтось тихенько хихикнув, порушуючи напружену тишу.

– Ну! – нетерпляче махнула руками Настя.

Зібравшись із духом, Юля підвелася. Ноги стали ватяними, серце вистукувало десь у горлі. Всередині все змішалося – сором, хвилювання й легка тремтливість від невпевненості.

Вона підійшла до Паші, уникаючи його погляду, і на мить завмерла. Їхні губи торкнулися у швидкому поцілунку – він тривав усього секунду, але здався вічністю. Ледве відчувши тепло його дотику, Юля одразу відступила.

Вона вже збиралася повернутися на своє місце, як раптом пролунав задоволений голос Паші:

– Ну що ми як малі діти?

Не встигла Юля нічого відповісти, як він притягнув її до себе, обхопив обличчя долонями й поцілував. По-дорослому.

Вона інстинктивно відкрила рот і відчула його язик. Це було не так погано, як вона собі уявляла. Навіть приємно. Юля нерішуче відповіла, але не дала йому підстав затягнути момент довше, ніж дозволяли правила гри. Незабаром Паша відсторонився, а вона, не підіймаючи очей, швидко повернулася на своє місце.

Серце шалено калатало, щоки палали від сорому, але вона з усіх сил намагалася не виказувати емоцій.

Пляшечка оберталася ще кілька разів, але вміло оминала Юлю. І це починало дратувати деяких гравців. Особливо Настю, яка вже встигла поцілуватися майже з усіма, а з Петею – навіть двічі. Щоправда, робила вона це показово швидко, аби не дати поцілункам перерости в щось більше.

Юля тихо сміялася, спостерігаючи за подругою, і подумки відзначила, що було б добре, якби Петя виявився таким самим рішучим, як його брат десять хвилин тому. Вона машинально торкнулася пальцями губ, відчуваючи, як ті досі палають, і раптом замислилася: а чи правильно вона визначила близнюків? Хто з них насправді її поцілував? Зараз вони обидва поводилися надто розкуто. А трохи невпевненого Пашу розпізнати ставало дедалі складніше.

– Пропоную передати хід Юлі, – втрутилась Настя. – Ти ж тільки один раз крутила.

– Але який! – фиркнув Петя. – Ти мене так не цілувала! Як оці двоє.

Юля закотила очі, але вирішила, що гірше вже не буде, й знову взялася за пляшку. Коли та почала сповільнювати обертання, Славік з Льошею в жартівливому запалі почали смикатися, ніби намагалися підсунутися так, щоб пляшка вказала на них. Та коли рух зовсім уповільнився, горлечко несподівано зупинилося на відчинених дверях. Там стояв Ярослав.