Розділ 26

Ярмарок завершився перед обідом, і коли дітей відправили спати, вожатим довелося прибирати кульки, конфетті та збирати сміття. Юлі навіть стало незручно, що поки всі відпочивають, хтось працює. Але втома взяла своє – вона швидко заснула, відчуваючи, як прохолодний вітерець торкається шкіри й розвіває волосся крізь відчинене вікно.

Увечері підбили підсумки: найбільше заробив третій загін, де вожатими були Ярослав та Вадим. Вочевидь, продаж шкідливої їжі мав найбільший попит. Але Юля не засмутилася – їхній загін уже перемагав, тож зараз настала черга інших.

На дискотеку йти не хотілося, але дітей зазвичай не відпускали самих, тож присутні були всі. Юля неохоче танцювала з Настею та ще двома дівчатками з їхнього загону, які несподівано долучилися до компанії й, схоже, не збиралися її покидати. Вони були приємними, тож їх навіть запросили на вечірню тусовку.

– Потанцюємо? – підійшов до неї Паша. У сорочці та темних джинсах, з розпатланим волоссям, що спадало на очі, він виглядав досить привабливо.

– Ну, давай, – погодилася Юля, почувши повільну пісню, від якої по тілу побігли мурашки.

Вони кружляли під музику, обмінявшись кількома незначними фразами й мовчки насолоджуючись моментом. Юля почувалася комфортно. Паша був уважним, а його впевнені рухи дарували їй спокій.

Коли музика стихла, вони зупинилися. Павло, не розтискаючи пальців, на мить затримав її руку у своїй, а потім злегка вклонився й відпустив.

– Побачимося, – посміхнувся він, підморгнув і розчинився в натовпі.

Юля провела поглядом його спину, та не встигла озирнутися, як наштовхнулася на Настю, яка вискочила з-за компанії танцюючих підлітків.

– Я тебе загубила, – з усмішкою повідомила вона.

– Танцювала з Пашею, – відповіла Юля, сідаючи на лавку.  – Дивно, що ти нас не помітила.

– Та невже? – Настя вмостилася поруч. – А я – з Петею. Теж запросив.

– І як він тобі? Здається, ви підходите одне одному. Він милий.

– Він? Милий? – подруга розсміялася. – Це слово можна до кого завгодно застосувати, але точно не до Петі.

Юля з цікавістю підняла брову, очікуючи продовження.

– Я не люблю милих хлопців, – пояснила Настя. – Мені подобається рішучість. Якби хотів – давно б щось зробив.

– І ти була б не проти?

– Ну… можливо, – знизала плечима Настя. – Треба ж якось розважатися.

Невдовзі вона зірвалася з місця й побігла веселитися з новими подружками, а Юля дістала телефон. Переглядала стрічку в соцмережах, відповіла на кілька повідомлень від однокласниць, з якими все ще підтримувала зв’язок. Час пролетів непомітно, і ось знову зазвучала повільна музика – до танцмайданчика потягнулися парочки.

Юля підняла очі й побачила, як до неї знову прямує Паша.

– Потанцюємо?

– Знову? – Юля піднялася. – Ходімо.

– Що значить «знову»? – він зморщив лоба.

– Ти ж мене вже кликав, – Юля зупинилася посеред танцмайданчика.

– Ні.

– Так! – вона примружила очі. – Щойно… – смикнула підборіддям, починаючи щось розуміти. – Це був не ти.

– Не я, – усміхнувся хлопець.

– А тоді хто танцював із Настею?

– А от це вже був я.

– Хто «я»?! – Юля схопилася за голову, остаточно заплутавшись. Сьогодні близнюки виглядали абсолютно однаково, і вона не мала жодного уявлення, хто зараз перед нею.

Вона зробила крок ближче й обережно принюхалася – сподівалася упізнати за запахом. Але навіть аромат парфумів був однаковий.

– Та ви знущаєтеся?! Тобто, якщо ми вас плутаємо – це нічого? – надулася вона.

– А в нас є чудова нагода спробувати одразу двох дівчат, – ліниво протягнув він, наближаючись ще на крок.

Юля завмерла, її очі звузилися.

– Ти – Петя!

Хлопець з удаваним здивуванням підняв брову.

– А з чого такі висновки?

– Бо Паша б так не сказав! Значить, я вас не плутала!

Петро розсміявся.

– Зате жарт вдався, скажи? І хоч день приколів не сьогодні, ми вже тренуємося наперед.

Юля пригадала, що незабаром має відбутися чергова божевільна ідея – день, коли дозволено жартувати одне з одного безкарно. Але тепер вона сумнівалася, чи всі переживуть витівки близнюків.

– Дуже смішно, – Юля закотила очі. – А якби я захотіла поцілувати Пашу, а випадково поцілувала тебе? Сам би перед Настею пояснювався.

Петя перестав усміхатися.

– Ага, тобто їй не байдуже?

– Не байдуже. Але ми це перевіряти не будемо.

– Зовсім? – він нахилився ближче, але Юля різко вперлася долонями в його груди.

– Та жартую я, – вибухнув від сміху Петя. – Добре, тоді вмикаю режим пікап-майстра. Я нормально виглядаю?