Розділ 25

Ярмарок почався після обіду, коли в повітрі ще відчувалася легка прохолода після недавнього дощу. Земля під ногами була трохи вологою, але це лише додавало свіжості. Загони змагалися між собою за право запропонувати найкращі частування, товари та розваги. Хтось відкрив міні-магазин зі шкідливою їжею, яку встигли купити ще зранку, хтось продавав плетені браслети. Другий загін узагалі влаштував серію конкурсів із призами, надихнувшись ідеями з інтернету. У часи технологій вигадувати щось нове було не обов’язково – все вже придумано за них.

Навколо майоріли повітряні кульки і яскраві плакати, які вчора малювали на гуртку в Діани Сергіївни. В одному з кутів дівчата прикрашали свою альтанку стрічками та паперовими квітами, обговорюючи, як краще розкласти товари на імпровізованих прилавках. У протилежному – хлопці будували сцену для конкурсів, голосно сперечаючись про розміщення декорацій.

Кожен загін мав власну територію, де представляв свої товари й послуги. Другий загін організував лотерею з кумедними призами, третій – торгував прохолодними напоями та закусками, які розлетілися першими. У таборі, де вся їжа була «корисною», чипси та солодка газована вода вважалися справжнім скарбом.

Перший загін заробляв здебільшого завдяки Насті, яка малювала татуювання хною, знайденою у Діани. Юля заплітала молодшим дівчаткам тоненькі косички. Знайшлися й ті, хто пропонував макіяж і манікюр. У декого з дівчат із собою було по п’ять-шість лаків, тож вони цілком могли відкрити імпровізований салон краси.

– Ідея з їжею – безпрограшна, – заявила Настя, виводячи дракона на плечі хлопця з другого загону. – Я б і сама щось у них перехопила. Може, чипси ще лишилися? Треба змусити близнюків зганяти в магазин – все одно сидять без діла.

– У них на вечір були якісь свої плани, – відгукнулася Юля, що сиділа в альтанці. Вона заплітала косички Іришці з третього загону. Хоч у дівчинки й так було кучеряве волосся, вона захотіла багато тоненьких косичок – і Юля була готова здійснити її бажання. – Вони нас у гості кликали, але поки не хочу розкривати всіх деталей.

– Ага, не при свідках, я зрозуміла, – кивнула Настя. – Круто. Треба хоч трохи відволіктися, а то я вже починаю нудьгувати.

– Та ну, весело ж, – усміхнулася Юля.

– Весело? Тобі завжди весело – зникаєш десь, влізаєш у якісь пригоди, ще й задоволення отримуєш.

Юля не наважилася розповісти правду. Їй здавалося, що Насті подобається Ярослав – і це лякало її найбільше. Бо, схоже, він подобався і їй самій. Юлю дратувала власна реакція на нього – вона починала хвилюватися, плутатись у словах, нервувати... А з нею такого не траплялося вже давно.

Настя вправно завершила малюнок: спочатку намалювала контур гелевою ручкою, а потім обвела лінії фарбою. Після останнього заказу до них підійшов Ярослав.

– Терміново потрібне тату, – оголосив він, з усмішкою вмощуючись на стілець перед Настею.

– Тобі? – засміялася вона. – Навіщо?

– Для пранку над мамою, – відповів Ярик, стримуючи сміх, і показав на плече. – Вона забороняла мені татуювання. Хочу бачити її реакцію. Вона ж не знає, що ви тут влаштували?

– Ні, Галина Андріївна не цікавиться нашими справами.

– Прекрасно. Тоді мені… – він гортав галерею в телефоні. – Зможеш зробити череп?

– Думаю, так.

Юля продовжувала плести косички, старанно не дивлячись у їхній бік. Але кожною клітинкою відчувала, що Ярик нишком поглядає на неї. Він сидів біля виходу з альтанки, тому вони спокійно могли бачити одне одного, але вперто уникали поглядів.

– Привіт, Іришко, – раптово озвався Ярик. – Я тебе не одразу помітив.

– Привіт, Ярославе Володимировичу, – втомлено видихнула дівчинка, зчепивши руки в замок.

– Ти ж нічого не чула, так? Спочатку я пожартую з мами, а вже потім можеш розповідати.

– Якщо купите мені шоколадку, я мовчатиму, – хитро усміхнулася вона.

Юля помітила, як Ярик похитав головою – йому було весело.

– Крутить чоловіками, як хоче, – усміхнувся він. – Гаразд, якщо сьогодні не знайду, принесу пізніше.

Якийсь час минув у мовчанні. Юля не була налаштована на розмови, та і Ярослав мовчав. Вона ловила себе на думці, що не хоче, щоб він надто захоплювався розмовами з Настею. Якби це був хтось інший – навіть уваги не звернула б. Але тут...

Її думки перервали голоси близнюків, які гучно наближалися.

– Дівчата, сьогодні гуляємо! – мрійливо проголосив Петя. – Таке надибав – очманієте!

– Я вже очманів, – обернувся до них Ярослав, чим викликав усмішки в дівчат. – Ви не берете участь у спільній діяльності? Недобре.

– Ярику, тьху ти, – відмахнувся Паша. – Якщо твоє мовчання треба купляти, то просто приходь до нас.

– На жаль, не можу, – зітхнув Ярослав і стиснув губи.

Юля пришвидшила темп – лишилося заплести пару косичок. Хлопці тим часом загриміли рюкзаком, і Паша простяг Насті дві пачки сухариків. Та задоволено видихнула.

– Ну от, тепер вечір справді врятовано, – сказала вона, виводячи на плечі вожатого зображення черепа.