Розділ 21

«Поговорити ще хочете? Чекаю біля вашої альтанки».

Ярик помітив, що повідомлення прочитали, але відповіді не було. Значить, вже збираються – інакше бути не могло. Вже за хвилину перед ним стояли захекані близнюки, поправляючи одяг.

– Швидко ви, – посміхнувся Ярослав і махнув головою в бік доріжки. – Ну розповідайте. Що нового? – на мить обернувся він. – Порядок?

– Повний, – видихнув Петя. – Точніше, повний триндець. Дістали вже з тим концертом! Ми сюди від своїх «компухтерів» відпочити приїхали, а нас змушують на сцені скакати. Ми що, циркові песики?

– Мене це теж завжди бісило, – гмикнув Ярослав, коли вони зупинилися біля звичних коліс, на яких можна посидіти. – Тішило тільки одне: дівчата самі хотіли виступати, і робили все за нас. Хоч у чомусь пощастило.

– Тут теж так, – додав Паша. – Але потім усе одно сварки. Учора Настя з Юлею зчепилися. І через що? Юлька заступилася за сусідку, мовляв, Настя з нею несправедливо поводиться. Хоча вони ж, здавалося, подруги…

Ярослав схвально кивнув.

– І правильно зробила, що заступилася.

– Та Юля взагалі всюди встигає, – з роздратуванням буркнув Паша. – І з нами сидить, і до тебе бігає... Що взагалі відбувається?

Ярик стояв у ступорі, зовсім забувши, що хлопців так цікавила ця тема. Потім, зібравшись із думками, сказав:

– У нас клуб любителів кубиків. Що не так?

– Та поки не знаю, – буркнув Паша, стискаючи зуби.

– А що, подобається? – усміхнувся Ярослав. Він би засмутився, якби почув впевнене «так». Хоча ніяких прав на Юлю в нього не було, але легше жилося, знаючи, що в неї нікого немає.

– Може, й так.

– Нарешті зізнався! – радісно плеснув у долоні Петя. – Скільки ми з нього те зізнання витягували, а тут – так просто. То що тепер? Підкати вже, поки ніхто не забрав.

– А як? – Паша розгублено почесав потилицю й глянув на Ярослава.

– Ти в мене поради питаєш? – здивувався той. – Та якби ж я сам знав… Слухай, я остання людина, до якої варто з таким звертатися. Мої методи – максимально відбиті й часто відштовхують.

– Але ж ви навіть не спілкувалися, а вже зблизилися, – зітхнув Паша.

– У нас просто є дещо спільне. І цього вистачило.

Після таких слів Паша зовсім знітився. Ярослав глянув на нього з легкою жалістю, але допомагати не збирався. З будь-якою іншою – тільки не з Юлею. Хіба не можна було знайти іншу ціль?

– У мене теж не все просто, – втрутився Петя, кинувши на вожатого роздратований погляд. – Настя дивиться на кого завгодно, тільки не на мене.

– Значить, погано привертаєш увагу, – зазначив Ярослав. – Змінюй тактику.

– Може, мені бути наполегливішим? – нахмурився Петя. – Але я вже не впевнений, що можу зацікавити її.

– Ну, якщо що зовсім трохи, – Ярослав стиснув губи. – Деякі таких люблять.

– Непогана порада, – задумливо визнав Паша. – А що з Юлею робити?

– Нічого не робити, – відповів Ярослав, ледь стримуючи різкість у голосі. – У неї все і так написано на обличчі: або так, або ніяк. Без варіантів. І взагалі, якщо я дізнаюся, що хтось із вас до дівчат ліз – приб’ю.

– Та ми й не збиралися! – Петя розвів руками й завмер під його поглядом.

– От і побалакали, – підсумував Ярослав.