Розділ 19

Невдовзі вожаті наказали всім виходити, адже купання не повинно тривати більше ніж двадцять хвилин. Підлітки неохоче вибралися на берег і розбрелися пляжем. Близнюки витягли колоду карт, закликаючи всіх до гри. Юля знову взялася за кубик Рубика, який так і не змогла скласти напередодні ввечері. Алгоритм, знайдений в інтернеті, допомагав слабо, але азарт не згасав.

– Ходімо з нами! – не вгамовувався Петя. – Можемо грати на бажання. Хтось мені сьогодні точно спинку потре.

– Ну звісно, твій братик Паша, – скривилася Настя. – Ви просто огидні.

– Не бачу нічого поганого, якщо ти погодишся піти зі мною в душ, – посміхнувся Петя.

Настя піднесла два пальці до рота:

– Терміново дайте мені тазик!

– Ось річка, – махнув рукою Паша, не відриваючись від тасування карт.

Зрештою Настя таки долучилася до гри, а Юля вирішила пропустити одну партію. Кубик легко обертався – пластик був якісний, приємний на дотик, але від цього головоломка не ставала простішою. Вона зосереджено крутила грані одну за одною, аж поки її увагу не відволікли вожаті, які почали готуватися до гри у волейбол.

Вони зібралися біля натягнутої сітки, жваво обговорюючи склад команд. Дівчата грали проти хлопців. Юля повернулася до головоломки, але все одно іноді поглядала у бік волейбольного майданчика.

Пісок розлітався з-під ніг гравців при кожному різкому русі. Піт блищав на засмаглих обличчях, але ніхто не подавав ознак втоми. У грі відчувався азарт, хоча водночас вони не забували краєм ока наглядати за дітьми, які уважно стежили за матчем.

– Сюди б бінокль, – мрійливо зітхнула Настя, відмовившись від чергової партії й пересівши ближче до Юлі. – Я на Ярика залипла.

Юля похитала головою, не наважуючись зізнатися, що й сама крадькома спостерігала за ним. Ярослав пересувався по піску з неймовірною швидкістю. Жодного м’яча не пропустив – кидався за ним, падав на коліна, але не дозволяв торкнутися землі. Вологе волосся розтріпалося, пасма липли до чола, і він час від часу змахом голови відкидав їх назад.

Юля впіймала себе на тому, що розглядає його чітко окреслений прес. Він не був качком, але тіло в нього підтягнуте, руки – сильні. Вона різко відвела погляд. Це ж просто думки, нічого особливого. Вона й на Пашу іноді дивилася... тож це нічого не значить.

– Цікаво, у нього хтось є? – задумливо протягнула Настя.

– Ага, з нашою Мілою мутить, – несподівано втрутився Петя, вмостившись поруч.

– Те, що вони разом танцювали, ще нічого не доводить, – пирхнула Настя.

– У них складні стосунки, але вони є, – впевнено відповів він. – Ярик же до неї вночі в будиночок бігав. Не віриш – сама прослідкуй.

– Робити мені більше нічого, – надулася Настя і побігла до води змивати пісок з колін.

Юля провела подругу поглядом, а тоді повернулася до Петі, який з насупленим виразом спостерігав за грою вожатих.

– Ти ж пожартував і нічого не бачив, – її голос був рішучий, без натяку на сумнів, щоб він навіть не намагався переконати її в протилежному.

– Тільки Насті не кажи, – зітхнув Петя. – Знайшла, на кого задивлятися… він же вожатий.

– Не скажу, – Юля сховала кубик у сумку й прикрила його сукнею.

Настя, замість того, щоб повернутися до них, попрямувала до вожатих і зупинилася неподалік. Юля не хотіла втручатися, але передчувала, що доведеться, бо подруга повернулася із захопленим вереском.

– Вони нас запросили пограти! Ходімо!

– Ще чого, – злякалася Юля. – Я боюся м'яча.

– Ну, будь ласка! Дуже прошу, ходімо!

Близнюки одразу ж вскочили з покривала, потираючи руки в передчутті. Для повноцінної гри не вистачало ще одного гравця, тож Юлі довелося погодитися. А от із м’ячем у неї завжди були проблеми – він наче навмисно летів прямісінько в обличчя.

– Я навчу, – заявив Паша й потягнув її до сітки.

Вожаті зупинили гру, щоб знову поділитися на команди. Хлопці проти дівчат. Юля та Настя потрапили до однієї команди з Діаною й Мілою. Проти них – Вадим, Ярик і близнюки.

Юля подумки приготувалася до ганьби. Але щойно її погляд перетнувся з Ярославом, а той на мить усміхнувся, як в животі щось сколихнулося. Він різко подав м’яч, і гра почалася. Кілька разів Юлі навіть вдалося влучно відбити м’яч долонями – він виявився значно м’якшим, ніж у школі. Та й ніхто, схоже, не помічав, що вона грає не дуже добре. На майданчику переважно домінували Діана з Настею – вони виявилися справжніми фанатками волейболу. Міла діяла спокійніше, а Юля намагалася перехоплювати м’яч, хоча іноді той навіть не долітав до сітки. Вона хотіла дорікнути собі за невдачі, але жоден із гравців не кинув ані слова критики. Невже тут усі справді настільки доброзичливі?

Після двадцяти хвилин гри всі знову захотіли купатися, тож волейбол відклали. Юля не надто прагнула знову у воду, але все ж намочила ноги, а потім ходила теплим піском, сподіваючись, що гра продовжиться.

І справді, все повторилося. До сітки рушили ті самі гравці, але склад трохи змінився. Юля опинилася в одній команді з Яриком, Вадимом і Мілою. Вона стала трохи далі – з тієї позиції було зручніше відбивати м’яч.