Розділ 18

Наступного дня загін Юлі провів довгу та виснажливу репетицію. Вони знову були на сцені, де Настя вирішувала, кого і куди поставити, але їй завжди щось не подобалося. Дівчат, із якими вона не спілкувалася, намагалася сховати десь позаду, тоді як Юля, яка танцювала не краще за них, стояла поруч. Від цього в неї наростало відчуття провини.

Танець проганяли знову й знову. Настя стояла в центрі сцени з максимально незадоволеним виразом обличчя, пильно спостерігаючи за тим, як інші дівчата намагаються освоїти складні рухи. Вона постійно перебивала репетицію, вказуючи на помилки з такою різкістю, що це вибивало всіх із рівноваги.

– Аліно, скільки разів тобі повторювати, що ти повертаєшся не в той бік?! – роздратовано крикнула вона, коли її сусідка по кімнаті знову збилася з ритму. – Ти взагалі дивишся, що робиш? Ти все псуєш!

Аліна зніяковіла, її щоки почервоніли від сорому. Вона нервово поправила хвостик і спробувала зосередитися, але рухи стали ще незграбнішими.

– Тобі явно не під силу цей танець, – додала Настя з холодною байдужістю.

Дівчата застигли, обмінявшись напруженими поглядами, але ніхто не наважився заперечити. Слова Насті, хоч і жорсткі, здавалися навіть справедливими – танець справді виходив не таким, як планувалося. Але в цю мить Юля, не витримавши, стала поруч з Аліною.

– Насте, досить! – вона зробила крок уперед. – Не всі ходили на танці, комусь просто потрібно більше часу. Краще б допомогла, а ти лише критикуєш!

Настя здивовано глянула на подругу, не очікуючи такої відвертості. На мить її обличчя перекосилося від невдоволення, але, зустрівши впевнений погляд Юлі та побачивши, як інші підтримують її мовчанням, Настя трохи знизила тон.

– Гаразд, продовжуємо, – коротко сказала вона й глянула на Аліну. – Поки що стій збоку, потім подивимося.

Вони ще кілька разів повторили танець. Поруч на лавках сиділи хлопці, ліниво балакаючи між собою та поглядаючи на дівчат. Юлі ставало ніяково від стількох поглядів – особливо близнюків. У присутності батьків чи комісії їй було б значно легше.

Коли з репетицією було покінчено, Юля й Настя спустилися зі сцени, але на півдорозі до хлопців Настя взяла її під руку й затримала.

– Що це було? – здивовано поцікавилася вона.

– Це я в тебе хочу спитати, – спалахнула Юля. – Чого ти зриваєшся на інших? Щось сталося?

– Сталося, – зітхнула Настя. – Знову посварилася з тим своїм.

– Та ви ж навіть не зустрічалися, – Юля знизила голос до шепоту.

– Так, але нас багато чого пов’язувало. А тепер місця собі не знаходжу – нічого не радує.

– Розумію, але навіщо зриватися на дівчат? Ти ж можеш використати свій авторитет, щоб допомогти, а не показувати, яка ти стерва.

Обличчя Насті осяяла лукава посмішка.

– Ти правильні речі кажеш. Я ж насправді не зла... Просто буває.

– Ага, буває...

Поки вони говорили, вожаті вже почали збирати загін на обід, вишикувавши всіх по двоє. Дівчата йшли останніми, кожна занурена у власні думки. У їдальні знайомий гул голосів, дзенькіт посуду й стукіт таць по столах зливалися в один безперервний шум, у якому легко було загубитися. Діти займали місця за дерев’яними столами, роздивляючись, що лежить на тарілках: суп, пюре з котлетою і компот.

Поки Юля збирала волосся у хвіст, Настя вже встигла випити пів склянки компоту й накинулася на їжу.

– Боже, яка я голодна. Котлети тут просто бомба, треба в кухарки рецепт випросити.

– І ніколи не приготувати, – з іронією кинув Паша, вмощуючись поруч.

До них приєднався Петя. Їсти він не поспішав – щось виглядав, когось шукав.

– Чули новину? Сьогодні йдемо на річку, – урочисто оголосив він. – Готуйте купальники та голіть ноги, дівчата.

Юля мало не вдавилася від такого оголошення. Відкашлялася й запила компотом.

– Ну і гумор у тебе...

– Це не гумор, а чиста правда.

Настя відклала вилку вбік і витерла губи серветкою. Апетит зник.

– От блін, не треба було сьогодні їсти. У мене ж живіт надувся! Не могли раніше сказати, що йдемо на річку…

– Ну все, доведеться втягувати, – похитав головою Паша. – Хоча, здається, ти перебільшуєш. Нічого там немає.

– Просто невелике пивне пузце, – пирснув Петя, миттєво накинувшись на їжу.

– Придурки, – засміялася Юля.

Тиха година пролетіла непомітно, хоча дівчата так і не присіли ні на хвилину. Вони бігали до душу, приводили себе до ладу, приміряли купальники, готували креми для засмаги й з нетерпінням чекали походу на річку.

Юля вибрала темно-синій сарафан. У невелику сумку закинула рушник і кубик Рубика, а от телефон вирішила не брати – боялася, що втопить чи загубить. Настя ж навпаки – першою справою запхала телефон у сумку, сповнена рішучості наробити цілу купу фото в купальнику.

Після полудня, коли стрілки годинника наблизилися до третьої, погода була майже ідеальною для купання. Спека вже не тиснула, але вода зберігала тепло. Старші загони вишикувалися парами й рушили слідом за вожатими. Малечу пообіцяли повести іншим разом.