Розділ 16

На обід усім влаштували маленьке свято шкідливої їжі, яка тут зустрічалася нечасто. Дітям запропонували смачні тістечка у вигляді фігурок: комусь дісталися грибочки, комусь – будиночки з різнокольоровим кремом. Напої також обирали самостійно: хтось взяв «Фанту», хтось «Пепсі» чи «Спрайт».

Таке солодке розмаїття тішило Юлю особливо сильно, адже в повсякденному меню переважали перші страви, каші, іноді котлети або сосиски, картопля з підливою чи тушковане м’ясо. На десерт – сирні запіканки або фруктові пироги. Але часом так кортіло чогось забороненого: чипсів або піци. Вдома Юля рідко дозволяла собі подібне, але тут, у середовищі максимально правильного харчування, постійно тягло на шкідливі калорії.

На тихій годині їхній загін, звісно ж, не спав, а проводив час із максимальною користю – уткнувшись у телефони. Інтернет ловив через раз, але у кожного було завантажено безліч книжок, ігор і серіалів на такий випадок.

Сьогодні близнюки запросили дівчат до себе в гості – подивитися фільм на великому екрані ноутбука. Їхній сусід по кімнаті, Славік, люб’язно віддав їм свій комп’ютер – сам валився з ніг і заснув одразу, щойно торкнувся подушки. А компанія вчотирьох друзів, тулячись на одному ліжку, втупилася в екран ноутбука, встановленого на стільці.

Дівчата влаштувалися посередині, хлопці – по краях. Але Юля час від часу відчувала дотики Паші, що сидів поруч. На смішних моментах, коли компанія вибухала сміхом, не здатним розбудити Славіка, Паша то й діло випадково торкався її рукою або коліном. Юля щоразу ніяковіла і червоніла. Він здавався їй хорошим хлопцем, але водночас їхнє спілкування викликало легку розгубленість і внутрішню напругу.

На середині фільму Петя раптом натиснув паузу й зробив коротку заяву:

– Хочу прогулятися. Набридло вже тут.

– Пішли, – відразу підтримав його Паша, звісивши ноги з ліжка.

– Надовго ви? – поцікавилася Настя, збираючи волосся у хвіст.

– Ходімо з нами! – вигукнув Петя.

– Ну, ходімо, – неохоче погодилася Юля.

До кущів вони кралися, озираючись на кожному кроці, щоб не натрапити на когось із дорослих. Але щойно зникли з поля зору, як хлопці одразу посипали жартами, які змушували дівчат сміятись до сліз. Проте веселощі обірвалися в ту ж мить, коли на майданчику для стрільби з лука, помітили трьох вожатих.

Рік із Валерою вмить замовкли, здивовано витріщаючись на компанію. Ярослав сидів на старому колесі трохи позаду них і непомітно посміхався.

– Оце так зустріч, панове, – протягнув Рік. – Не можна на тихій годині гуляти табором.

– Ми... повітрям вирішили подихати, – розгублено відповіла Настя.

– Мабуть, ми підемо, – невпевнено пробурмотів Паша.

– Та годі вам, тут усі свої, – нарешті озвався Ярослав, розсіяно малюючи щось паличкою на землі.

Тільки зараз Юля помітила, що поруч з ним на траві лежав лук. Мабуть, втомився вже від своїх тренувань і присів відпочити. А ось що інші тут забули – не ясно. Навряд чи вони мали такі ж захоплення.

Коли дівчата заговорили між собою, вожаті залишили площу, й інші нарешті змогли розслабитися.

– Ну Ярик... – раптом протягнув Петя, показуючи телефон з повідомленням.

«Давайте недовго. Йдіть вже в кімнату, поки вас ніхто не помітив».

– Хвилюється, – мрійливо усміхнулася Настя. – Міг би залишитися й проконтролювати, щоб ми нікуди не збігли.

– Якби не ви двоє, – Паша кивнув у бік дівчат, – він би так і зробив. Але, на жаль...