Розділ 14

Ярослав бачив, як світло лампи лягає на обличчя Міли, відкидаючи тіні. Вона опустила повіки, явно чекаючи на його крок. У такій ситуації тягнути далі було просто безглуздо – іншого моменту може й не бути.

Їхні губи зустрілися водночас, повільно, із наростаючим бажанням. Міла виявилася досить ініціативною – як тільки відчула, що Ярослав готовий іти далі, одразу взяла все у свої руки. З особливим запалом вона тягнулася до його вуст, стискала футболку на грудях, ніби хотіла відчути його якомога ближче.

Відштовхнувшись до тумби, вона рефлекторно вмостилася на неї, а Ярик завмер навпроти, проводячи долонями по її тілу. Поцілунки ставали глибшими, палкішими, хоча особливого трепету він не відчував. Врешті-решт, вони майже не знайомі – всього три дні минуло. Але Ярослав не пручався – був не проти випустити пару разом із цією гарячою дівчиною, яка точно знала, чого хоче...

Коли вони нарешті вляглися, Ярослав лежав біля стіни та дивився в стелю, проводячи пальцями по шкірі Міли. Вона важко дихала, а голова покоїлася у нього на грудях.

Він кинув погляд на наручний годинник, вагаючись, чи варто вже кудись поспішати.

– Залишишся? – Міла трохи піднялася, бажаючи зловити його погляд.

– Якось не хочеться, щоб нас Діана застукала.

– Думаю, вона не повернеться. Побачить, що тебе нема, – і залишиться у Вадима. Невже тобі ще хочеться кудись іти?

– Ні, – зітхнув Ярослав і потягнувся. – Гаразд, залишусь. Може, вночі зникну.

Він підвівся й сів на край ліжка, шукаючи в інстаграмі одного з близнюків. Петя. З ним він спілкувався трохи ближче.

«Усе нормально? Усі живі?»

Поки чекав на відповідь, задумливо постукував пальцем по телефону. Міла обняла його ззаду, поцілувала у скроню та ніжно провела пальцями по спині.

«Ти час бачив? Ми вже спимо», – прийшло через кілька хвилин.

Ярик усміхнувся та покрутив головою. Пів на першу – а вони вже сплять. У його часи гулянки були яскравішими. Він відклав телефон на поличку й вмостився поруч із Мілою, навіть не помітивши, як заснув.

Прокинувся від тихого скрипу дверей. Затаївшись, Ярослав побачив у напівтемряві силует Діани. Не вмикаючи світло, вона увійшла в кімнату. Коли почала перевдягатися, Ярослав міцно заплющив очі, а потім і зовсім пірнув із головою під ковдру. У ту ж мить почув спокійне дихання Міли – прихід сусідки її не розбудив.

Він думав піти, але не хотів цього робити при Діані. Тим паче якщо якимось дивом вона його не помітила. Ярослав вирішив дочекатися, поки вона засне. Пів години лежав, слухаючи, як дівчина крутиться, але згодом її подих став рівним, і вона заснула.

Ярослав обережно підвівся, намагаючись не видати жодного звуку. Схопив свої речі зі стільця, одягнувся й навшпиньки попрямував до дверей.

Висунувшись надвір, переконався, що навколо нікого немає, і швидко сховався за будиночок. Раптом із темряви на нього вискочив Рік.

– Ого, ну ти даєш! – засміявся той, похитавши головою. – То ти з нею? З Мілою?

– Нічого такого, – Ярослав поправив футболку й знову озирнувся.

Вони відійшли трохи від будиночка, і лише тоді Рік додав:

– Торік вона до мене залицялася. Агата моя якраз затрималася на кілька днів, я сам був, а вона про це не знала…

– Тільки до тебе? – поцікавився Ярик, дивлячись собі під ноги.

– Начебто так. Вона, взагалі, нормальна дівчина, просто на любителя.

– Та я вже зрозумів.

– Ну то як? – не вгамовувався друг.

– Залишу при собі, – відмахнувся Ярослав і вирішив змінити тему.