Розділ 5

Крокуючи поруч із подругою, Юля влилася в потік дітей. Чим ближче вони підходили до площі, тим більше стрій розпадався – усі йшли упереміш, намагаючись зайняти свої місця якнайшвидше.

На площі панував справжній хаос: ніякої лінійки чи порядку не спостерігалося. Очевидно, директорка табору ще не прийшла.

Юля трохи відстала, щоб зав’язати шнурок, який уперто не хотів триматися. Швидко випрямившись, вона поспішила наздоганяти своїх, коли раптом зіштовхнулася з хлопцем, чия зовнішність здалася знайомою. Він на мить торкнувся її плечей долонями, вдивляючись у її очі.

– Привіт… сусідко, – випалив він.

Юля насупила брови.

– Не пам’ятаєш? – здогадався хлопець. – Живу в будинку навпроти… Юлія, якщо не помиляюся.

Вона хитнула головою:

– Не помиляєшся. А ти…

– Ярик, – усміхнувся він.

– Точно, так, – Юля теж не втрималася від посмішки. – Не очікувала тебе побачити. Теж у першому загоні будеш?

Ярослав відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але передумав. Натомість витягнув із кишені зелену краватку, обережно розправив і почав зав’язувати на шиї.

– Я вожатий.

Юля відчула, як її щоки спалахнули. Вона й не думала, що він значно старший. Напевно, варто було звертатися до нього на «ви»…

– Вибачаюся, – пробурмотіла вона й поспішила до свого загону, який уже майже вишикували.

Юля зупинилася позаду високих дівчат, які щось жваво обговорювали і явно були невдоволені. Поруч стояла Настя й весело розмовляла з близнюками, голосно сміючись.

– Де ти пропадала? – допитувалася вона. – Скоро все почнеться!

– Заблукала, – відмахнулася Юля й нишком глянула на хлопців, які виглядали однаково.

– Знайомся, це Петро, – Настя показала на хлопця, що стояв ближче. Його волосся здавалося трохи світлішим, чи, може, це сонце так падало? – А це Павло, – вона вказала на іншого, який засунув руки в кишені й примружено розглядав Юлю. – Стоп, чи навпаки? Ви ж кілька разів мінялися місцями, я вже заплуталася!

Хлопці переглянулися й усміхнулися.

– А це Юля, – продовжила Настя. – То що, я помилилася?

– Ні, все правильно, – відповів Петро.

У цей момент пролунав гучний плеск у долоні, і всі розмови вмить стихли.

На сходах, що вели до їдальні, стояла адміністрація табору. У центрі – директорка, Галина Андріївна, у сірому брючному костюмі та елегантних туфлях. По обидва боки від неї розташувалися кілька важливих осіб, яких уже представляли на загальному зборі, але Юля геть забула їхні імена. Утім, вона ще не встигла запам’ятати й усіх своїх одногрупників, мабуть, варто було б записати.

Мікрофон злегка заскрипів, і директорка почала говорити:

– Любі наші діти! Я рада вітати вас у нашому улюбленому таборі «Салют», де ми розпочинаємо ще одну захопливу літню подорож. Ми підготували для вас безліч цікавих заходів: екскурсії, спортивні змагання, творчі майстер-класи… Сподіваюся, кожен день у таборі буде для вас насиченим і незабутнім!

Промова Галини Андріївни підійшла до кінця, і вона передала слово дівчині зі світлим волоссям, яка відповідала за організацію всіх урочистостей. З її вуст полилася знайома історія про створення табору та походження його назви – це повторювалося кожну зміну, тож багато хто встиг занудьгувати.

Але Юля слухала з інтересом. Особливо її захопила частина про те, як колись тут вибухнув склад феєрверків. Вона уявила собі це видовище – різнокольорові вогні, гуркіт, сполохи, що освітлюють небо... Напевно, це було неймовірно.

– Сюди можна було не приходити, – тихо пробурчав Петро, що стояв ліворуч від неї.

– Я цю промову краще за неї саму розповісти можу, щороку одне й те саме, – додав Павло, перебуваючи по інший бік.

– Та байдуже, проявіть повагу, – Юля підняла підборіддя й уважно стежила за діями адміністрації, яка почала оголошувати плани на всю зміну.

Прислухатися до дорослих виходило недовго, бо незабаром хлопці знову втрутилися в розмову.

– Ми будемо святкувати початок зміни? – запитав Петро.

Юля повернула голову, прислухаючись не лише до їхніх слів, а й до запахів. Здається, тепер вона могла їх розрізняти – у них були різні парфуми. Головне – не проговоритися, що вона так швидко їх розгадала.

– Давайте! – пожвавішала Настя, підходячи ближче. – У вас щось є?

– Буде, все вирішимо, – ухильно відповів Петро.

Поки вони обговорювали напої та список запрошених, урочиста лінійка добігла кінця. Настав кульмінаційний момент – підняття прапора табору. На ньому була зображена проста невисока будівля та святковий феєрверк. Мінімалістично, але виглядало гідно.

Галина Андріївна зробила крок уперед, обвела поглядом присутніх і чітко промовила:

– Третя зміна оголошується відкритою!