Про ворон та зорі

На город лягали сутінки, і навколо розквітали все більше ліхтарів. Даринка та Оля сиділи на вулиці за столиком. Деякий час вони мовчали, милуючись небом, потім Оля показала вперед:

— Дивись яка хмара витягнута. Схожа на нейрон, — кинувши уважний погляд на подругу, вона додала: — Ти якась задумана останнім часом. І танцювала сьогодні якось інакше. Щось трапилось?

Дарина деякий час возюкала ложечкою своє морозиво, потім почухала її держаком скроню і посміхнулась:

— Ну… Тут така історія, дивись. Пам’ятаєш, у мене вдома перед вікнами купа дротів тягнеться? Всі паралельні такі, як у зошиту?

— Авжеж. 

— Ну от. На них птахи вечорами часто сідають. І зорі в небі поблизу просвічують. Я іноді дивилася на все це, і здавалося, що й птахи, й зірки — то такі ноти чудернацькі на отому розлінованому стані, чи як він називається.

— Ага, — Оля на мить підвела очі, уявляючи собі картину, — мабуть, дійсно схоже. І що? Спробувала танцювати під цю музику, мабуть?

— Авжеж, — Дарина відкинулася на стільці, витягнула ноги, — Я нотний стан не знаю, та й яка різниця: в музичних школах навряд чи вчать, як зіграти ворону на другому дроті та зірку вище третього. Але як бачила, так і танцювала. Потім почала танцювати і хмари, що повз пропливали, і сонце, коли воно за тими дротами проходило. Зараз здається, що це було досить просто.

Вона замовкла, вигнулася назад через спинку стільця — тіло останнім часом здавалося вкрай закляклим, і його постійно хотілося розминати.

— А потім, бач, йшла якось по місту, бачу — дерево велике таке, розлоге, і на гілках теж купа ворон сидить, і в голові щось стрельнуло, що це типу теж як нотний стан, але вже тривимірний. Деревовидний. Як станцювати щось під тривимірну деревовидну музику? Яка глибше, ніж просто звичний звук?

Оля нічого не відповіла, мабуть, розмірковуючи над питанням, і Дарина продовжила, дивлячись в небо:

— А потім стало здаватися, що птахи це взагалі музика, особливо коли вони саме летять, а не сидять десь. Втім, це відносно просто. Але з головне — зорі! Які навколо, взагалі навколо майже в нескінченності і… — тут Дарина просто розвела руками.

Деякий час обидві мовчали. 

— Дякую, — сказала нарешті Оля, — чудовий танок для нейронів. А ти Агнії розповідала про це? 

— Розповіла. Вона сказала, що я маю просто пробувати. Ну як складний рух, котрий треба просто повторювати і повторювати, поки не вдасться. А коли вдасться станцювати під тривимірну музику, я зрозумію, бо щезну і з’явлюся знову. І от тепер тіло аж ниє, так просить цього танцю. Отже… пробую. Ще по морозиву?