Про нові захоплення й нові знайомства

Те, що через сидяче життя наближається геморой, Даринка буквально дупою відчувала, і одного дня стало ясно, що треба щось рішати зі спортом.  До цього вона вже мала досвід пошуку гуру на ютубі (переважно в питаннях, які стосувалися вирощування рослин) і вирішила піти перевіреним шляхом.

Для початку поробила аеробіку. Серце за пару хвилин перетворилося в кенгуру на батуті, а обличчя набуло колір присоромленого буряка.

Тобі спробувала кікбоксинг, але здається, повітря дало здачі.

Поза дерева на екрані виглядала ніби простенькою, але мабуть, на астральному плані був вітер, тож Дарина мало не рухнула, наче п’яний ент.

Втім, здаватися вона не збиралася, і скоро черга дійшла до танців.

Темношкіра пантера з дредами рухалася на екрані так потужно, плавно й вигадливо, наче була стихією, а не людиною. Даринка у порівнянні з нею відчувала себе Піноккіо під електричним струменем, але коли била стегнами вбік, це було прям приємно.

— Бум! Бум! — підбадьорювала з екрана пантера. Дупа тої була досконала, наче стрибуче сонце з двох половинок. 

День за днем Даруся повторювала різні її танці, і їй нарешті подобалася — всередині прокидалися м’язи, про які вона навіть не здогадувалася. Хоча, можливо, з’явилися й нові — ну як ото зуби мудрості. В певному сенсі то були страшенно непристойні танці, але то був їхній з пантерою секрет. Врешті-решт, Даринка оцю свою творчість демонструвати нікому не збиралася.

Скоро Даринка зловила себе на тому, що її попа радісно й нетерпляче танцювала, коли власниця чистила зуби, варила каву та перевіряла пошту.

Примара геморою щезла і забулася, вага Даринку не турбувала, тож танцювальні вправи зберігалися по єдиному вкрай суворому критерії — вони мали подобатися тілу. Так, щоб стегнами р-раз! — і аж золота хвиля по тілу від задоволення! Так, щоб тіло починало сміятися рухом, а в пузі наче тигидикали грайливі сонячні котики! 

Скоро і найулюбленіші танці вона почала трохи під себе змінювати: там ногу трохи інакше повернеш, там розмах трохи більший зробиш — а задоволення більше. Таке собі мистецтво, яке ніхто, крім творця, не оцінить — та й борони боже, щоб хтось це оцінював, як-от на сцені. З іншого боку, про це все ж хотілося з кимось поговорити. З третього — коли Даринка мимохідь написала одній знайомій, що почала танцювати, та відповіла, наче в душу плюнула — правильно, мовляв, молодець, мовляв, чоловікам це подобається, якраз знайдеш когось. Не те щоб Даринка була якось проти чоловіків, але ж ну серйозно, до чого тут вони взагалі, коли неймовірна насолода, щоб стегнами ррраз! дупою – бум-бум! і по хребту наче цунамі енергії проходить.

Шанс поділитись оцим своїм баченням випав Даринці десь за місяць, коли вона знайшла цікаву тренерку з рідного міста. Та щедро викладала на ютуб безкоштовні заняття зі східних танців (не зовсім дарнинкин напрям, але хай); ззовні її рухи виглядали не занадто спокусливими чи ефектними, але їх було так приємно повторювати, що все тіло аж співало.

Якось та запитала глядачів «Навіщо ви танцюєте?» і попросила  надіслати відповіді на пошту. Пообіцяла, що найкращі відповіді принесуть запрошення на живе заняття. Даринка не сподівалася на успіх, тому просто скористалася можливістю виговоритися і написала про своє мистецтво.

Зворотній лист, на її великий подив, надійшов вже за годину.  «Дякуємо за відповідь. Запрошуємо в наш клуб!»

***

Клуб розташовувався у звичайному офісному центрі, нічого особливого.

За дверима потопала у зелені крихітна вітальня. Роздивившись і не побачивши нікого, Даринка невпевнено підібралася до вішаків. Ті були у вигляді дзеркала Венери: таке собі коло над хрестиком, на хвостику хрестика — гачок. Даринка повісила на гачок свої курточку, і верхнє коло розтягнулося, від чого вся конструкція перетворилася на анх. 

— Хммм, — сказала собі Даринка зацікавлено. — Хммм!

— Заходьте! — пролунало з-за внутрішніх дверей привітно.

Коли Даринка зайшла, тренерка — пані Агнія — вже стояла поруч з кавомашиною, що привітливо гула (а аромат який від неї йшов, боже!). Хтось інший міг би сказати, що то була «шикарна» жінка, але Даринка здогадалася вмить — то була просто жінка з дуже, дуже радісним тілом, наче радість була її кістками і кров’ю.

— Присідайте, — пані Агнія протягнула Даринці каву, — як вам сьогодні сонце? 

— Медове, — несподівано для себе відповіла Даринка. — Ну тобто колір такий якійсь. Такий жовтий.

— Це дуже добре, — пані Агнес серйозно кивнула, — а то у деяких сонячний колір хоч і жовтий, але більше лимонний, а то й навіть оцтовий. 

Тут до них зайшла ще дівчина, мабуть, з інших переможниць: очкаста, кругленька і дуже весела. Поки пані Агнія варила їй нову каву, поки вони з Даринкою знайомились і розмовляли про погоду, підійшли й інші жінки: загалом переможниць разом з Даринкою виявилося чотири. 

— Ну що, будемо знайомитись, — пані Агнія сплеснула в долоні. — І почнемо з питання «Навіщо», через яке я вас обрала, бо на мій погляд, це найголовніше питання життя. Почну з себе. Я танцюю, щоб стати безсмертною. Танок потужно впливає на тіло, тож чом би ні. Тепер давайте ви.

Першою відповіла худорлява, дещо вже літня жінка з поглядом шуліки. Вона химкнула, потім уривчасто сказала:

—  Цікаве зізнання. Дякую. Я вирішила прийти, але не збиралася вголос про це казати. Втім, тепер скажу. Я професорка фізики. Зайнялася східними танцями… бо… е-е… коли я рухаю стегнами, уявляю себе часткою. Як там атоми кружляють і все таке інше. Знаю, що це повна дуріс…

Решта непотрібного слова захлинулась в бурхливих оплесках. Кругленька захоплено звернулась до неї:

— Фізики, оце так! А ви не думали, що літери «і» та «ї» ніби як з атомами? Втім, потім, — вона розсміялася. — Ну я не знаю, чи я вам підійду. Знаєте, я нормальними танцями займаюся просто шоб кров розганяти, ну, щоб мозок краще працював. Для мене це головне. Тобто, знаєте, є такі танці, де переважно тільки одна частина тіла танцює. І я от подумала — чому б не танцювати нейронами мозку? Щоб ритм був певний. Я наприклад коли про ритміку слів певним чином думаю, може, це теж такий собі танок?