Розділ 10

Теодору знову наснився жахливий сон, і знову він прокинувся в незрозумілому сум’ятті. Оглянувшись крізь світанкову паволоку, хлопець з полегшенням видихнув — вдома, а не в тій трощі чи в океані. Втім, попри усвідомлення цього, Тео відчував, що в його житті чогось бракувало… Немов він забув щось важливе.

Декілька тижнів, які Теодор провів у лікарні, тривало його катування незрозумілими спогадами, в яких він не вбачав жодної логіки. З чималими ваганнями пригадав Дрейка із Феліс. Коли ж до нього навідалась дівчина, на ім’я Стелла, він й гадки не мав, хто вона така. Втім, це не завадило їй потягнутися до Тео з поцілунком, але на відміну від нього, тіло про щось пам’ятало… І немов хтось невидимими руками відвернув голову вбік. Ніхто не розпитував про те, що сталося, а кожне їхнє слово здавалося вимушеним і навіть штучним.

Зайва присутність навкруги дратувала Тео, і причини цього він чомусь не розумів. Втім, батьки раділи таким змінам у сина, бо вірили, що одержимість перегонами пройшла. А відтак це подавало їм надію, що тепер Теодор повернеться до нормального життя. А коли згодом, після його повернення додому, вони почули невпевнені звуки рояля з вітальні — їхня надія не мала меж. Востаннє вони чули його гру на святкових вечерях, коли Теодор повертався із навчання.

Зрештою рани загоїлися, а сили повернулися… Але все одно для хлопця життя відчувалося неповним. Лікар радив пошануватися ще деякий час, але Теодору стало важко в чотирьох стінах. Мати контролювала чи не кожен крок, що тільки додавало хлопцю зайвого смутку.

— Я можу бути з батьком в компанії, мамо, — продовжив наполягати на своєму Теодор, та мати всіляко не бажала відпускати його з дому.

— Наслідки нападу ще не пройшли, Теодоре… А що як знову щось станеться?

Тео розгублено розвів руками, зануривши потім пальці у своє волосся, яке вже достатньо відросло.

— А до Зака мені хоч можна? — запитав дещо роздратовано.

Звісно, від того дня Теодора немов підмінили, але все ж іноді в нього траплялися прояви себе колишнього… Зак був його перукарем і це чи не єдиний із його друзів, хто не фанатів від перегонів. Хіба що лише хвилями. Та й Шарлін не так реагувала на нього, як на Дрейка з Феліс.

— Чудова ідея, — всміхнулась вона, підводячись, — мені б теж не завадило…

— Мамо. Будь ласка.

Теодор виставив перед нею руку, яка в ту ж мить затремтіла. Аби мама не помітила, хлопець стиснув кулак і опустив її, розминаючи. З моменту його пробудження в лікарні, Тео часто помічав за собою подібне. В лікаря запитувати не став, бо був впевненим, що той одразу ж донесе про все батькам.

Після всього для Шарлін важко було відпустити сина самого. Так, Гектор чітко дав зрозуміти Дрейку та іншим друзям, щоб навіть не заїкалися при Теодору про перегони, але він не міг застерегти їх щодо всього. Як будь-яка інша мати, Шарлін боялась, що черговий раз може стати останнім… А цього вона точно не хотіла. Та й довго перечити сину вона також не могла. Тому мусила змиритися і довіритися, що він чогось навчився.

Вдягнувши потерті джинси кольору мокрого асфальту та білу футболку, Теодор ще й прихопив чорну бейсболку і темні окуляри. Сподівався, що не привертатиме до себе зайвої уваги, раптом його хтось побачить, про кого він ще не встиг згадати. Спогади приходили поволі, іноді від запахів чи всіляких асоціацій, які викликали ті втрачені пазли його життя. Звісно ж, кому потрібно буде, то впізнають по його татуюваннях. Та все ж, Теодор покладався, що цього не станеться, адже майже кожен другий у Лос-Анджелесі мав чимало тату.

Коли ж Тео увійшов у гараж, то розгублено зупинився. Уважно окинув оком джипа із серфом на його кузові, а разом з тим в голові пронісся гуркіт хвиль… Всередині щось ніби потягнуло за якісь невидимі мотузки, які подразнювали віддалені ділянки його тіла неприємним поколюванням. Та потім подивився на порожнє місце неподалік… Паралельно з тим покадрово пригадався такий нав’язливий сон і дві розбиті автівки… А тут не вистачало саме однієї. Слідом спогадом пронеслося побачене непритомне тіло… Але ось він стояв тут цілий та неушкоджений, тому мало бути якесь інше пояснення…

Озирнувшись, хлопець намагався пригадати хоч щось, що просвітило б ці прогалини. Але в тому, що не вистачало саме його автівки — він не мав жодних сумнівів. Швиденько дістав із задньої кишені свій смартфон і тремтячими пальцями відкрив галерею. Свайпнувши чимало фото, Тео не побачив жодної, яка б дала відповідь… Отже, автомобілі, які він бачив уві сні — були лише грою його уяви. Втім, користуючись нагодою зникнути з дому хоч на деякий час, Теодор підійшов до джипа і виклав з нього серф. Про все інше він подбає згодом.

Невдовзі, коли авто Теодора зупинилося на черговому світлофорі, залунала драйвова мелодія його телефону. «Дрейк». Прийнявши виклик, Тео повільно рушив з місця.

Почувши роботу двигуна, Дрейк на мить розгубився.

— Ти кудись їдеш? — спантеличено запитав він.

— Так. Що хотів? — голос Теодора прозвучав холодніше криги, що геть було не схожим на нього.

Втім, Дрейк з розумінням спробував послабити атмосферу, надавши своєму голосу звичної придуркуватості.

— Ми збираємося на пляж. Ти з нами?

— Ні, — недовго думаючи, відповів Тео і звернув на перехресті праворуч.

Дрейк не розгубився.