Розділ 8

Шарлін тримала побиту руку сина у своїх теплих материнських долонях, сподіваючись, що його сон не триватиме вічність… Жінка постійно плакала, але здавалося, що її сльози ніколи не висохнуть. Особливо коли вкотре дивилася на заплющені очі свого хлопчика, бажаючи, щоб наступної миті він вже прокинувся. Але чого не відбувалося. Досить мало часу пройшло… Часу, який мав визначити його подальшу долю. Для матері ці нестерпні миті здавалися судилищем.

Невдовзі Шарлін почула, як обережно відчинилися двері, а згодом побачила Бриджит. Не впізнати одну з яскравих зірок Голлівуду було неможливо. Навіть попри те, що виглядала вона не як відома актриса, а просто як елегантна жінка… І горем вибита із колії мати. Шарлін поглянула на дівчину поряд із нею. Вперше після аварії жінка побачила її, а доти лише чула від Гектора в кількох словах. 

Витерши сльози, Шарлін підвелась. Не розуміла їхньої появи тут, але їхні погляди неабияк непокоїли жінку. Особливо чоловіка позаду них, який не приховував своєї ненависті як до неї, так і до її сина. Втім, з-поміж того, Шарлін також бачила біль в його очах, як і в погляді Бриджит.

Бачити наслідки дій свого сина виявилося ще важче, ніж вона могла уявити досі. Така гарна дівчинка, якій не пощастило… Тільки от жодним словом Гектор не промовився, що в результаті аварії дівча втратило зір. Мабуть, тепер вона розуміла ту ненависть, що накопичилася в очах її батьків. Втім, ця бідолашка зовсім трохи витягнула перед собою руку і невпевнено запитала:

— Де Тео?

Губи Шарлін затремтіли, дивлячись, як Бриджит підвела доньку до її сина. Не приховалося від материнських очей, як тремтіла рука дівчини, коли та торкнулася руки Тео. Поволі вела пальчиками по його шкірі, просуваючись вище. Коли Дженні відчула ледь чутне биття серця, на її очах знову з’явилися сльози. Воно билося геть не так, як тоді поряд із нею… Та й відчувався не таким теплим. Тремтячі пальчики намацали побите обличчя Тео, після чого груди Дженніфер судомно здригнулися, не в змозі стримати свого болю… Він більше не всміхався…          

— Ти мусиш жити, Тео… — промовила ледь чутно Дженні, немов щоб лише він міг її чути. — Ти врятував мене… І забрав моє життя… Це боляче, Тео… Ти… просто живи.

Спершу Дженні смикнула рукою, аби забрати її від нього, але щось ніби вабило знову торкнутися його губ. Ледь чутно обвела по них чутливими кінчиками пальців і прошепотіла, трохи всміхнувшись крізь сльози:

— В тебе гарна усмішка… Шкода, що ти забрав в мене цю нагоду — побачити її.

Розправивши плечі, Дженні протягнула руку до матері, яка одразу ж повела її геть. Як же їй боліло… І не знала від чого більше — чи від того, що Тео їй не відповів, чи від того, що саме він причетний до її болю.

Шарлін же досі шоковано дивилася дівчині услід, але намагалася зрозуміти, як насправді могло таке статися? Що саме вона упустила, як мати, якщо її дитя скалічило життя чужій дитині, а тепер й сам боровся за власне?

Жінка тремтячими руками прикрила обличчя і скрушно опустилася в крісло поряд, заливаючись сльозами.

— Що ж ти накоїв, Тео… — шепотіла вона крізь плач, з розпачем дивлячись на сина.

— Шарлін, — почула вона голос Гектора, а слідом відчула його теплі обійми, — заспокойся… Що сталося?

Чоловік ще раз поглянув на екран, на якому не було жодних змін. Втім, ридання дружини насторожило і спантеличило його. Бачив, що вона намагалася щось сказати, але всі її слова губилися в порожньому погляді дівчини.

— Чому ти не сказав, що дівчина осліпла через Тео?

Почувши це запитання, Гектор затамував подих і подивився на двері. Він не знав, що відповісти. Знав лише, що їм й без того вистачало докорів сумління та наслідків, до яких призвела бунтівна поведінка Теодора. Гектор знав, що його дружина була гарною людиною і точно вже картала б і себе за те, що сталося із донькою Коллінза. Та він геть не врахував, що таємниці завжди знайдуть вихід назовні.

— Вибач… — прошепотів і поцілував дружину у скроню.

— Вона була щойно тут… — з новим потоком сліз промовила Шарлін.

— Тихіше, кохана, я все владнаю…

— Дівчинка не бачить, Гекторе, а Тео…

Гектор розумів, що не мав би, але саме зараз вчинок Коллінза ще більше злив його. Він до останнього сподівався, що з часом вся ця історія забудеться, а з Коллінзом розбереться і вони знову житимуть нормальним життям. Втім, потрапивши в чергову халепу, Тео в одну мить поставив крапку на всьому.

* * *

— Квапся, Тео, ти лідируєш! — відлунювалося навкруги.

— Феліс, помовч, — почув слідом свій голос Теодор, але не міг зрозуміти, де він і що відбувалося.

Навколо себе бачив лише темряву, від якої йому стало моторошно.

Вже за мить пролунало грізне ревіння двигуна, і Теодор відчув, як його губи розтягнулися у задоволеній посмішці, бо впізнав цей звук. Звісно, відсутність картинки перед очима неабияк напружувала, але хлопець чомусь не сильно переймався цим. Хоча, коли перед ним спалахнуло яскраве світло, Теодор інстинктивно відстрибнув убік. Тепер вже збоку дивився, як його авто протаранило зустрічне.

— Прокляття! — вирвалося з його грудей, спостерігаючи за рухом автомобілів.