Розділ 7

Прямуючи до лікарні, Майклу здавалося, що він досі спав після чергового виснажливого дня. Але за чиїмсь жартом цей сон було порушено страшною новиною, що в домі на узбережжі було скоєно злочин. Чоловік насамперед намагався триматися, аби дружина відчувала від нього саме підтримку, а не додатковий стрес.

Звісно, раптова зустріч о такій порі з Бріджесом теж не залишила його увагу осторонь, але про це Майкл волів думати потім. Зараз вони квапилися до своєї зіроньки. Побачити її в ліжку такою ніжною, але до болю змученою, було важко для батька. Дженніфер спала, але для батьків хоч якимось полегшенням було те, що вона залишилася  неушкоджена. Втім, чи можна назвати її неушкодженою, якщо лікарі мусили дати їй заспокійливого? Батьки розуміли, що тепер ще й від цього доведеться приводити її до тями, але мовчки чекали, тихенько охороняючи її сон.

Згодом, доки Бриджит сиділа біля донечки, Майкл все ж вийшов у коридор, щоб не показувати дружині свого болю та гніву. Впершись руками у стіну, чоловік схилив голову і вкотре намагався опанувати собою, аби раптом не вбити кривдника. Та почув голос позаду:

— Містер Коллінз?

Майкл ледь кивнув і випростався розправивши плечі. Обернувшись, побачив поліціянта, який зі співчуттям дивився на нього.

— Старший сержант Нік Томсон, сер. У вашому домі стався напад…

— На мою доньку, я пам’ятаю! — роздратовано перебив його Майкл. — Хто це зробив? Де він?

— Зі слів вашої доньки, то Вілл Коннорс напав на неї…

В цю мить Майкл відчув, з якою силою стиснулися його щелепи, а ноги немов самі понесли коридором. Офіцер щось говорив позаду, але Коллінза все більше накривало люттю. Вже в ліфті полісмен сам натиснув потрібну кнопку оскільки розумів, що цьому чоловіку краще не перечити. Коли ж вони йшли коридором, біля дверей Майкл побачив двох офіцерів, але вони навіть не думали зупиняти його, поглянувши на Томсона поряд. Тому, стиснувши міцно кулаки, Коллінз увійшов всередину.

На ліжку, прикутим до поручня, лежав Вілл — один із найвідданіших його охоронців, але який так ницо зрадив. Очі чоловіка були заплющені, обличчя потовчене, кісточки на пальцях збиті не менше. Якоїсь миті Майкл навіть відштовхнув думку, що Вілл міг на таке зважитись… Дженні не бачить, отже, могла неправильно все зрозуміти… Коллінзом зараз керував не той цілеспрямований та сталевий чоловік, а саме розбитий трагедією батько, який швидше повірить в те, що саме Вілл обороняв її… Втім, коли охоронець розплющив очі, Майклу не потрібно було жодних доказів — це зробив саме він. 

Коллінз мигцем глянув на Томпсона, після чого той зупинився біля дверей. Повільними, але вкрай важкими кроками Майкл підходив до охоронця. Колишнього. Вілл розумів, що його помилка не зійде з рук…

— Я довірив тобі найцінніше, Вілле, — крижаним тоном промовив Майкл, зупинившись зовсім близько. Глянув на прикуту кайданками руку, а потім на садна, зауваживши, що покараний він недостатньо. — Як ти міг? Дженні… Прокляття, Вілле, ти ж бачив, що з нею сталося! То поясни мені, як ти міг?!

Голос чоловіка зривався, бо підсвідомо він досі не хотів вірити, що той, кому стільки часу довіряв, підняв руку на його доньку. Майкл вдивлявся в опухлі від травм очі, в яких ніби й промайнуло щось на кшталт каяття… 

— Вибачте… — видихнув Вілл, але від його голосу Майкл немов сказився і враз вхопився пальцями за його шию.

— Я таке не вибачаю, Вілле! — крикнув Коллінз в саме обличчя охоронця, відчуваючи, як під напруженими пальцями пульсувала кров.  Він себе не бачив, але не мав жодних сумнівів, що його очі були сповнені ненависті, дивлячись на Вілла. Бо вона тепер була не меншою, ніж він мав до того покидька, що скалічив дитину. — Не знаю, на що ти розраховував далі, але це тобі так не минеться. Ти як ніхто знав, що Дженні недоторкана для кожного з вас, але все одно поліз до неї!

— Я… — прохрипів Вілл не в змозі ніяк вплинути на ситуацію.  

— Містер Коллінз, — пролунав поряд голос Ніка, а згодом він спробував забрати руку розгніваного чоловіка з горлянки злочинця, — це зайве.

Майкл різко розімкнув пальці й на кілька кроків відійшов від ліжка, доки Вілл намагався відкашлятись. Ще раз глянув на охоронця і вкотре повірити не міг, що він так помилявся в людях. Втім, слідом промайнула думка, що тепер особисто розбереться із кожним своїм підлеглим, аби нікому більше й в голову не спали подібні думки. 

Не сказавши більше жодного слова, Майкл розвернувся й пішов до дверей, на ходу кинувши сержанту:

— Що відомо про того хлопця?

Та почув він зовсім інше, щойно знову побачив у коридорі досить неочікуваного відвідувача.

— Ти… — люто видихнув Бріджес. Але Майкл навіть не встиг усвідомити що до чого, як чоловік продовжив волаючи мало не на весь поверх: — Задоволений?! Добився свого?! Полегшало?!

Все ж Майклу було не до сварки. Та ще й з ким? Точно не сьогодні та не з Бріджесом. Хотів було відповісти на цей істеричний випад у свій бік, але Гектор виставив перед ним свого пальця й продовжив не менш емоційно:

— Я це так не залишу, Коллінзе!

— Бріджесе… — напруживши вилиці, спробував спинити його Майкл, та запал того не вщухав:

— Не смій! Не пробачу! Побачимо, хто кого подужає!