5 Глава Юстина

Ще зовсім недавно було літо, а вже розпочалася зима. Осінь пролетіла так швидко, що я навіть не помітила через завал на роботі. Я б і про зиму не особливо згадувала, якби не холод і гірлянди, якими прикрашено місто та ажіотаж напередодні новорічно-різдвяних свят. Не люблю зиму і свята також не люблю, адже святкуватиму їх наодинці. Хоча, коли ще була одружена з Сергієм, то не відчувала якогось особливого святкового настрою в ці дні. Я завжди хотіла поставити в квартирі на Новий рік живу ялинку, щоб аромат хвої наповнював усе ароматом свята. Проте Сергій завжди був проти цього, тому навіть штучної ялинки ми не ставили.

На цей Новий рік мене до себе запрошувала Таня, але я відмовилася. Звичайно мені приємно, що подруга хвилюється за мене, але не хочу бути зайвою на їхньому сімейному святі.

Вкотре вийшла з роботи близько дев’ятої години вечора. Кінець року для головного бухгалтера – це справжній жах. А з моїм директором, то взагалі без варіантів перепочити, адже він завжди знайде чим допекти. Ходять слухи, що він збирається йти на пенсію і з січня прийде новий начальник, але я щось не надто в це вірю, адже ніяких документів про це ще не бачила.

Неспішно йду по вулиці і вдихаю морозяне повітря. Після робочого дня, проведеного в задушливому кабінеті, так приємно прогулятися по нічному Львові. Сьогодні день святого Миколая, тому місто перебуває  в якомусь казковому передчутті. Поодинокі перехожі поспішають по домівках з подарунками для своїх дітей, рідних, коханих, а я повернуся в пусту квартиру.

В такі миті я часто пригадую літо і Свята. Сумую за ним. Ці два тижні були найкращим, що могло трапитися в моєму житті за останні роки. Я сумую за тими днями безтурботності та задоволення. По приїзді ми ще переписувалися з ним та інколи телефонували одне до одного, а потім перестали. В кожного виникли свої буденні справи та проблеми і вже було не до того.

З роботи мені додому йти зовсім недалеко, але я вирішила піти дальшою дорогою. Не хочу повертатися в пусту квартиру. Поки гуляла, то твердо вирішила купити живу ялинку. І що з того, що буду святкувати на самоті, проте з ароматом хвої. Нехай та ялинка буде маленькою, бо велика не поміститься в моїй квартирі, але буде так, як я хочу.

Зайшла в супермаркет, щоб купити ялинкові прикраси. От і буде мені подарунок від святого Миколая. Вибір прикрас величезний, тому беру різноманітні кольорові кульки, дзвіночки, сердечка, верхівку у вигляді ангела та гірлянди. Я люблю, щоб ялинка була прикрашена різнокольоровими прикрасами, а не у одній кольоровій гаммі, адже так набагато веселіше та цікавіше. Обов’язково, як прикрашатиму ялинку, почеплю цукерки, як колись робили мої батьки. Пам’ятаю нам так було цікаво потім шукати цукерки серед колючих гілочок ялинки. Ми куштували їх через усі свята.

В дитинстві Різдво було моїм улюбленим святом. Ще, коли батьки були живі, ми з Сергієм святкували його разом з ними. Я допомагала мамі накрити на стіл, а Сергій іноді навіть допомагав татові готувати кутю на Святвечір. Тоді було так приємно і затишно в родинному колі.

Наше життя з Сергієм було напруженим, ми часто сварилися, але мої батьки завжди намагалися нас помирити. Батьки чоловіка вже давно живуть за кордоном і взагалі не цікавилися його сімейним життям. Після смерті моїх батьків усе змінилося і наше сімейне життя також. Сергій зрозумів, що я залишилася одна і мене немає кому захистити, тому і почав поводити себе так зухвало. Спершу я мовчала і мирилася з його образами. Та моєму терпінню прийшов кінець після тієї зради.

Зайшла в провулок, який веде до мого будинку і почула якийсь незрозумілий звук. Спершу думала, що мені причулося, але звук повторився. Оглянулась навколо і біля куща помітила якийсь пухнастий згорток. Кошеня! Підійшла ближче і взяла його на руки. Яке ж воно миле. Повністю чорне, лише вуса і мордочка білі. Таке смішне, мов вимастилось сметаною. На ньому не було нашийника, мабуть нічиє. Кошеня тремтіло від холоду, але відчуло тепло моїх долонь і горнулася до мене. От і маю подарунок.

- Ну що ж, ходімо до  твого нового житла, - промовила я. Оскільки я знайшла кошеня в такий святковий день, то вирішила дати йому кличку Ніколя.

Навіть не знаю, хто більше зрадів нашій зустрічі, я чи кошеня. Поки Ніколя освоювався в моїй квартирі, я знову пішла в супермаркет та купила йому усе необхідне.

Мені тепер не так самотньо, як раніше. За короткий час Ніколя став для мене членом сім’ї. А пройшов лише тиждень з моменту, коли я знайшла його. Щоранку він проводжає мене на роботу і зустрічає біля дверей, коли повертаюся. Він веселий та любить гратися і тепер завжди спить біля моїх ніг.

Сьогодні в нашому банку корпоратив. З цієї нагоди замовили ресторан і усіх жінок колективу відпустили після обіду додому, щоб мали час підготуватися до святкування. Проте я залишилась до кінця робочого дня, бо маю невідкладну роботу.

- Юстино Юріївно, - зайшов до мене директор, - а чому ви ще на роботі? Я ж усіх жінок давно відпустив.

- Знаю, але ще маю роботу, - ледь посміхнулася я.

- Робота нікуди не втече, - промовив він. – Йдіть додому, чи куди там маєте.

Здивовано дивлюсь на нього, це вперше наш тиран такий добрий. Цікаво, що трапилося, що він так подобрів. По дорозі додому забігла в салон краси, власницею якого є моя Таня.

- Чому ти мене не попередила, що маєш сьогодні корпоратив? – обурилась вона.   

- Ой, та що б це змінило?