Розділ 72

Діана прокинулася на ліжку Аліси, озирнулася і вскочила, зовсім забувши, як вона тут опинилася. Коли в голові прояснилося, згадала, що півночі мучила себе страшними думками, куди ж ділася подруга. Чекала і дзвонити намагалася, поки не знайшла телефон Аліси під подушкою на беззвучному.

У кімнаті Діми вона дізналася, що він теж зник. Занепокоєння трохи розвіялося – разом вони не пропадуть. Думала ще почекати, адже зазвичай Діма, з його світлою головою, попереджав, щоб Діана не хвилювалася, а сьогодні забув. Так вона й заснула в очікуванні.

Піднявшись із ліжка, помітила Алісу, що сиділа за столиком і фарбувала вії.

– Я тебе півночі шукала, – Діана помітила задоволене обличчя подруги. – Напевно, добре, що не знайшла.

– Дуже добре, – усмішка Аліси, здавалося, не вміщалася на обличчі.

– Що Діма накоїв? – сяючи таким самим щастям, допитувалася вона.

– Ми цілувалися.

– Всього-на-всього?

– Півночі, під зірками, – розфарбувала деталями Аліса. – Це була найкраща ніч у моєму житті! – вона пересіла зі стільця на ліжко поруч із Діаною. Обійняла за шию і притягнула до себе.

– Сподіваюся, у тебе кожна ніч із ним буде найкращою, – подруга погладила її по спині.

– А що стосовно тебе і Вадима? – Аліса спробувала сховати посмішку, але емоції так і кипіли.

Настрій Діани змінився – згадка власного життя засмутила її.

– Я йому все розповіла, він ніби як підтримав мене, а потім... – вона махнула руками. – Кінець зміни все ж таки, тому ми більше не залишалися наодинці. Не знаю, як він поставився до того, що в мене є донька. Може, він уже награвся? Добре, що в нас далеко не зайшло.

– Сьогодні останній день, – нагадала Аліса. – Він має щось зробити.

Почалася підготовка до прощального багаття. Чоловіки носили дрова на головну площу, а дівчата допомагали в їдальні з приготуванням смачної вечері. У дітей таких обов'язків не було: вони просто морально готувалися до того, що скоро закінчиться літо і почнеться школа.

Остання дискотека виявилася важливішою, ніж будь-яка інша: з одного боку, це свято, а з іншого – день прощання, який вони пам'ятатимуть ще дуже довго.

З темрявою почалося свято.

У табір нарешті повернулися Рік і Агата. Цю парочку зустріли міцними обіймами, і всі були щиро раді, що хоча б у Королівську ніч Ріку дозволили повернутися. Він трохи кульгав на одну ногу, але загалом нічого серйозного. Танцювати не пішов би, а от сидіти й цокатися з усіма колегами стаканчиком напою, був не проти.

– Сказали, в мене такий шрам на нозі залишиться, що вже нічим не приховати, – розповідав Рік, погладжуючи свою дівчину по спині.

– У вас волосся на ногах, вам це не страшно, – Вероніка покрутила в руках пляшку звичайної води.

– Шрам тебе не псує, не переймайся, – до них підійшла Діана. – А ось ця жахлива зачіска – можливо.

Всі засміялися, хоч і знали, що вона жартує. Коли Рік почав фарбувати волосся в попелястий і підрізати кінчики, думали, він не в собі. А потім дійшли висновку, що йому так навіть краще.

– Мені вас буде не вистачати, – зізналася Вероніка. Вона б нізащо не покинула це місце, але коли з'явилася можливість попрацювати в столиці, не стала відмовлятися. – Ви мене хоча б із чату не видаляйте.

– Не видалимо, – відповів Вадим. – А Жанну Ігнатіївну треба, – він понизив голос до шепоту й обернувся.

Ця противна тітонька розмовляла з директоркою, неподалік стояли Валера з Ларисою і В'ячеславом. Останнім часом вони трохи віддалилися – судячи з усього, зібралася групка за інтересами, та й за віком вони були ближчими. З молоддю виявилося не так весело.

Діана підійшла до Вероніки з тортом на пластиковій тарілці та стаканом Фанти.

– Дивись, а то тобі не дістанеться, – вона простягнула їй пізню вечерю.

– Обійдуся, – відмахнулася Вероніка.

– Один шматок гірше не зробить, – не вгамовувалася Діана, спостерігаючи, як ця дівчина продовжує мучити себе голодом. – Ти й так прекрасна, як би гидко мені не було це говорити. Я завжди так думала. Твої загони відштовхують від твоєї милої зовнішності. Не на тому ти концентруєшся. Приділи увагу голові, якщо вона справді думає, що з твоїм тілом щось не так.

Вероніка втомлено видихнула. Їй було легше погодитися, ніж сперечатися і щось доводити.

– Дякую, – вона взяла торт. – Я була несправедлива до тебе.

– Та й до себе теж, – усміхнулася Діана і відійшла.

Бесіда колег продовжилася, і якраз тоді почався повільний танець. Першою вийшла пара Діми та Аліси, до них приєдналися Лариса з В'ячеславом, які раптом вирішили, що вдома узаконять свої стосунки. Знову. Хотілося б вірити, що цей раз буде останнім.

До Діани присів Вадим.

– Можу я по приїзду додому запросити вас на каву?

– Куди? – усміхнулася Діана.

– У мою кав'ярню. Атмосфера – закачаєшся! А ще там багато картин, тобі таке має сподобатися.