Розділ 67

Наприкінці наступного дня Рома та Інгрід отримали багато подяк за допомогу в заміні вожатих шостого загону. Цей день значно зблизив їх: раніше виникала незручність при будь-якому спілкуванні, а зараз з'ясовується, що в них багато спільного. Достатньо було дізнатися, що вже кілька років вони спілкуються в інтернеті, який дозволив їм відкритися одне одному повністю.

– Завтра теж знадобиться ваша допомога, – сказав Дмитро Олександрович біля виходу в їхній корпус. – Не впевнений, що Агата одна впорається. А поки йдіть спати.

– Удвох? – запитав Рома.

– Не знаю, як хочете, – пожартував він.

Двоє підлітків зайшли всередину, пройшлися до дверей Інгрід і зупинилися. Їхні одногрупники були вже давно в ліжку – дехто навіть спав. Тільки вони вдвох нікуди не поспішали.

– Ну, на добраніч, – повільно промовив Рома.

У Інгрід не було ніякого бажання йти, адже цей час безцінний. Але з іншого боку, хотілося швидше прокинутися, знаючи, що завтрашній день вони теж проведуть разом.

– Так, на добраніч.

Вона на секунду затрималася на його очах і зайшла в кімнату. Собі боялася зізнатися, про що думала, роздивляючись його обличчя в слабо освітленому коридорі. Ймовірно, у Роми були схожі думки, але він стримався. І Інгрід була так вдячна за це – вистачило сьогоднішніх хвилювань, а до більшого вона поки не готова. Хоч і знала, до чого йдуть їхні стосунки. Передчуття дарувало крила, від думок про нього вона спокійно дихати не могла.

Інгрід переодяглася в піжамні шорти з футболкою і лягла в ліжко. Хвилин двадцять крутилася, потім взяла телефон і помітила повідомлення від Роми.

Rorik: Спиш?

Oransje: Ні.

Rorik: Не можу заснути.

Oransje: Я теж(

Rorik: Можемо заснути разом.

Oransje: Скільки ночей ми вже засинали разом)

Rorik: Я мав на увазі поруч.

Посмішка спала з обличчя Інгрід. Можливо, їй хотілося б зараз опинитися з ним, але схвильованість усе не відступала.

Rorik: Мені здається, поруч із тобою я засну набагато швидше.

Oransje: Ти хочеш перевірити?

Rorik: Так. Виходь.

Oransje: У сенсі?

Rorik: Я стою в тебе під дверима.

Інгрід схопилася з ліжка. Пройшлася туди-сюди, роздумуючи над пропозицією. Відмовлятися точно не хотілося. Вона пригладила волосся, глянула на себе в камері телефону і тихо попрямувала до дверей.

У коридорі й справді стояв Рома. В спортивних штанях і сірій футболці, очі сонні й втомлені, але такі щасливі. Він узяв її за руку і повів до себе в кімнату, де теж усі спали. Ярослав бурмотів щось невиразне уві сні, скинувши одну ногу з ліжка – здавалося, ще трохи й він упаде. Поруч із ним на подушці лежав кубик Рубика, з яким він часто засинав ледь не в обіймах.

Рома тихо наблизився до свого ліжка, прибрав ковдру і запросив Інгрід лягти першою. Вона притулилася до стінки, щоб йому було більше місця, відкинула волосся та поправила шорти. Рома взяв частину підковдри, якої влітку було достатньо, щоб вкриватися, і намотав на ручку вікна – таким чином вони з Інгрід опинилися в будиночку. В укриття до них просочувалося слабке світло місяця і ліхтаря.

Інгрід бачила його очі в темряві й зовсім губилася. Це здавалося тортурами, але такими приємними. Знову почулося бурмотіння Ярослава, додаючи атмосфері дивної романтики.

Рома також уважно вдивлявся в її обличчя, змушуючи серце вискакувати з грудей; ще трішечки – і його буде чутно. Розбудить своїми криками про закоханість, не в змозі стримуватися. Рома наблизився до її обличчя, а Інгрід затамувала подих. Метелики в животі тріпотіли, бажаючи й водночас уникаючи продовження. Він ледве торкнувся її губами – так м'яко, що Інгрід майже не відчула.

Вона боялася злякати його надмірною ініціативою, але й не хотіла здатися недосвідченою. Просто повторювала за ним, сподіваючись, що він нічого не зрозуміє. Рома ледь помітно прикусив її губу, тоді Інгрід почала відповідати впевненіше. Він притягнув її ближче, поцілунки ставали рішучішими, гарячішими; коли його язик увірвався в її рот, вона остаточно розслабилася. Не було більше страху і тремтіння – нарешті піддавалася інстинктам і не дозволяла думкам атакувати її.

Від палких поцілунків подиху не залишалося, і у будиночку стало душно. Тому Рома витягнув руку з-під ковдри, впускаючи прохолодне повітря.

Вдосталь націлувавшись, вони вирішили спробувати заснути. Інгрід згорнулася калачиком, Рома обійняв її ззаду і, притулившись до маківки, швидко занурився в сон. Зовсім скоро заснула й Інгрід, уже не думаючи про те, як прокинеться вранці, натрапивши на здивовані погляди хлопців. Вона взагалі не думала, що зможе заснути після такого. Ця ніч безумовно була найкращою в її житті.