Розділ 66

Пізно ввечері, відправивши дітей спати, всі вожаті зібралися за старим складом, де зазвичай зависала компанія "цих". Сьогодні вони привели до себе колег, з якими не спілкувалися довгий час. Після того, що сталося з Ріком, не залишилося бажання сваритися – цей випадок нібито остаточно помирив їх.

Вожаті почали підтягуватися поступово, і коли прийшла Аліса, деякі вже були на місці. Діма сидів на лавці з гітарою і щось награвав, Міша одразу ж піднявся, поступившись їй місцем поруч із ним.

– Вип'ємо за здоров'я і швидку регенерацію? – Агата підняла пластиковий стаканчик із компотом. – Лікарі сказали, що Ріку пощастило і він легко обійшовся. Кістку не зачепило, але кілька днів у лікарні поваляється і сюди повернеться.

Не кожному ідея зібратися разом здалася вдалою. Жанна Ігнатіївна зовсім не прийшла, Вероніка теж не була впевнена в такому рішенні, проте з'явилася однією з перших. В'ячеславу важко далося привести решту колег у місце їхніх посиденьок і тиснути Валері з Дімою руки, ніби нічого не відбувалося, але Лариса швидко його напоумила.

– Добре, що не ребрами напоровся, – задумався Вадим.

Агата кивнула і продовжила:

– Напевно, решту тижня він уже не зможе працювати. Галинка сказала, щоб ми якось розподілили обов'язки. Я начебто й сама справляюся, але у разі чого Рома з Інгрід допоможуть – вони так дітям сподобалися.

– Я вже знаю, хто Жанну вашу посуне, – усміхнувся Діма. – Рома проговорився, що хотів би бути вожатим.

Вероніка раптом подавилася, і Діані довелося поплескати її по спині.

– Ти чого? – запитав Валера. – До речі, Ніко, ти теж злитися вирішила? Мені правильно чутки дійшли?

Для декого ця новина виявилася неочікуваною, але в підсумку дівчина зізналася, що це буде її остання зміна. Наступного року вона планувала переїхати в місто, що перебуває занадто далеко від табору.

– Давайте тост за Ріка, – запропонувала Діана. – Мені давно ніхто гидоти всякі у фотошопі не домальовував. Нудно жити без цього.

– Я йому передам, завтра все зробить, – засміялася Агата.

– Буду вдячна, – щиро промовила вона.

Тут Діана не жартувала. Звісно, як і всі інші, вона дуже хвилювалася за Ріка, та й за будь-кого на його місці теж. Краще хай і далі капостять і набридають, ніж валяються в лікарні й страждають.

А шедеври фотошопу Діана й справді почала цінувати – була в них своя родзинка. Компанія "цих" узагалі робила перебування тут чимось особливим: не давали нудьгувати та розслабитися, а від їхнього специфічного спілкування вона тільки щасливіше почувалася. Спокійне життя стомлювало.

З початку третьої зміни щось пішло не так. Багато чого змінилося у взаєминах колег. Взяти хоча б Ларису з В'ячеславом: вони сиділи в найдальшому кутку та обіймалися – тепер їм можна було не бігати, тому вони робили це відкрито і не переставали посміхатися.

Христина з Мішею, навпаки, сиділи в різних кутах і не дивилися в бік одне одного, ніби між ними ніколи нічого не було. З рідних людей вони перетворилися на ледь знайомих. Ймовірно, наступного року хтось із них уже не приїде в це місце. Краще забути табір назавжди, ніж щоразу згадувати все найгірше, пов'язане з ним.

Діана сиділа неподалік від Вадима, іноді помічала його погляди й усміхалася у відповідь. Їм подобалася гра, де вони нікому не показують, що між ними відбувається: спочатку прикидатися ворогами, а потім цілуватися десь подалі від людей. Стримуватися, забороняти собі багато чого й повільно втрачати контроль. Заради такого варто помучитися.

Одна тільки Вероніка вловлювала те, що відбувається, адже вона стежила за кожним поглядом закоханих і бачила те, чого не помічають інші. Палала від злості, але зробити нічого не могла. Та й сенсу в цьому не було. Вона спробувала змиритися.

Аліса сиділа поруч із Дімою й уважно спостерігала, як його пальці бігають по струнах, і намагалася запам'ятати кожен рух. Вона пропустила більшість розмов, адже тут цікавіше.

– Хочеш зіграти? – Діма перервав її роздуми.

– Так багато свідків, боюся зганьбитися, – шепнула вона.

– Дарма. Неправильний акорд ніхто не помітить, – друг підсунув їй гітару.

Аліса не стала брати інструмент, просто підсіла ближче і почала награвати мелодію, яку вони вивчили тоді в кімнаті. Місцями Діма накривав її долоні своїми, нагадуючи, як правильно. Аліса готова була сама помилятися, аби знову відчути його дотики.

Вона прислухалася до розмов колег і зрозуміла, що ці люди вже будують плани на наступний рік, навіть на річку разом хотіли вибратися. Залишалося сподіватися, що на ранок їхні плани не зміняться. В будь-якому разі вони спілкувалися як три роки тому, коли не було всієї цієї ворожнечі.

За годину посиденьок дехто почав розходитися, до того ж на годиннику північ, а їм бажано виспатися перед спілкуванням із дітьми. Діана отримала пару повідомлень від Вадима і змушена була піти однією з перших. За кілька хвилин прийшов і він. Вони зустрілися біля бесідки й пішли до нього.

Діана відчинила двері та зайшла у кімнату. Світло вмикати не стала – краще прикинутися, що тут нікого немає. Вони зачинилися і більше не хотіли втрачати ні секунди. Вадим притягнув її до себе і почав цілувати: пристрасно, швидко, адже зараз у них вперше з'явилася можливість побути наодинці. Вони впали на ліжко, захоплені губами одне одного, як біля самих дверей почулися голоси.