Розділ 61

Ранок почався трохи не за планом: замість зарядки дітям дозволили поспати на двадцять хвилин довше, а після сніданку відпочивальники вирушили на футбольне поле. Крім різних ігор із м'ячем, діти могли лазити по деревах, на турніках, а також продовжити будівництво шалаша, який після дощів почав розвалюватися.

Особливу увагу реставрації будиночка приділив шостий загін. Вони з ентузіазмом тягали гілки, а старші допомагали кріпити їх до конструкції. Від втручань вожатих вирішили відмовитися одразу ж, але ті не засмутилися й швидко знайшли собі інше заняття. Діма витягнув карти й заманив друзів у гру. В той самий час неподалік від них сиділа компанія Ріка і просто розмовляла.

На полі діти бігали, запускаючи повітряного змія, а різнокольорові стрічки звивалися в повітрі, немов веселка. Дивлячись на цю картину, Діана знову згадала про свій малюнок, якому так і не судилося втілитися в реальність. Її ідею нахабно вкрали.

Але зараз ці думки відступили. Діти сміялися та штовхалися, їхній веселий гамір наповнював простір життям. Спостерігаючи за їхнім щастям, Діана раптом захотіла намалювати цей момент – не для конкурсу чи змагання, а просто для себе. Бачити щастя інших надихало.

– Ви б хоч не при дітях гралися, – з порожнечі виросла Галина Андріївна і поставила руки в боки.

– Так це дітей, – Діма махнув перед нею віялом карт.

Директорка невдоволено фиркнула, але їй раптом стало не до того.

Почулися дитячі крики, за ними – гавкання собак, що змішувалося з новими криками. Ще хвилину тому дівчата запускали повітряного змія, а тепер стояли, стиснувшись від шавок, які кидалися на них.

Вадим і Рік опинилися найближче, тому першими ринулися на допомогу. Діма схопив палицю і поспішив слідом.

Двоє дівчат із шостого загону зі сльозами поглядали на собак, які, побачивши різкі рухи, не змогли пройти повз. Третя дівчинка побігла в бік вожатих, тим самим ставши головною мішенню для розлючених дворняг. Вона не бачила перед собою нічого, просто бігла, а опинившись за кілька метрів від вожатих, спіткнулася і впала.

Вадим миттєво опинився поруч, прикривши її собою. Рік голосно плеснув у долоні й зробив різкий крок у бік собак. Їхній рух спинив зграю, змусивши завмерти на місці.

До них прибіг Діма. Йому достатньо було помахати палицею, щоб тварини втратили інтерес.

– Нумо пішли звідси! – гаркнула Галина Андріївна, рішуче прямуючи до них.

Собаки заскулили й, опустивши хвости, покірно пішли до доріжки, що вела в село.

– Жах, її навіть собаки слухаються, – Діма відкинув палицю.

Коли небезпека минула, дівчата залилися сльозами від пережитого, вони говорили, що встигли попрощатися з життям, одна навіть прикрасила, що подумувала над заповітом.

Ту, що вирізнялася швидким бігом, відвели в медпункт. Втікаючи, вона впала на коліна й обдерла шкіру – варто було б обробити рани. А ті двоє, забувши про повітряного змія, вирушили будувати шалаш.

Лариса з невеликим запізненням прийшла на спортивний майданчик. Вона стежила за своїм загоном, сидячи на лавці й іноді ловила на собі недовірливі погляди колег. Потім до неї присів Діма. Він ні словом не обмовився про її примирення з колишнім, може, й не знав зовсім. Приховувати сенсу не було, тому Лариса сама почала цю тему:

– Тобі вже розповіли?

– Про що? – Діма спостерігав за грою підлітків у вибивного.

– Про мене. Я помирилася з колишнім і таке інше...

Вожатий глянув на неї та скривився.

– Чесно, взагалі пофіг. Робіть, що хочете.

– Серйозно? – вона недовірливо схрестила руки. – Ти не будеш казати, що я зрадник і звинувачувати у всіх бідах?

– А я з Агатою помирився, – несподівано зізнався він. – І що тепер? Усім начхати, Ларисо. Погано, що своїми одкровеннями ти нас підставила. Але я якось переживу це.

Лариса стиснула губу, не очікуючи, що решта так спокійно поставиться до того возз'єднання. Вже давно слід було розповісти, а не ховатися по кутках.

Вони з В’ячеславом помирилися ще на день народження Діми, коли вона відійшла вмитися. Випадкова зустріч переросла в довгу розмову, яка закінчилася несподіваною близькістю. Вона тоді сказала, що погано стало, але так добре їй ще ніколи не було. Після того випадку вони часто збігали разом і зустрічалися за будь-якої нагоди. Навіть коли хлопчика побігли шукати. Дізнавшись, що він знайшовся, вирішили трохи відстати й загубитися самим. Стояли за деревом і цілувалися, як школярі.

Коли правда розкрилася, її світ знову набув втрачених барв. Вона чула крики дітей і вказівки дівчат про те, як будувати шалаш. Неподалік її загін стрибав на скакалці та грав із м'ячем у "шанс". Більшість дітлахів із першого загону сиділи на лавках і розмовляли.

Інгрід стояла з телефоном і посміювалася з мемів, які накидав її інтернет-друг ще вночі. З приходом Альбіни, за якою розносився шлейф квіткових парфумів, довелося відволіктися.

– Пацани нас уночі на річку кличуть. Втечемо?

– А хто там буде? – Інгрід підняла очі й помітила на майданчику Рому з Ярославом, що грали у волейбол і голосно обзивалися. Там не було лайки – прості знущання на випадок, коли хтось не відбив м'яч.