Розділ 56

Почалася третя зміна. Ближче до обіду приїхали автобуси з дітьми, а деяких привезли батьки: допомогли донести речі до кімнати й навіть із сусідами познайомилися.

Вожаті в парадній формі та випрасуваних краватках зустрічали малечу з високо піднятими головами. Ця процедура стала для них вже такою звичною: розподілити по загонах і влаштовувати екскурсії тим, хто потрапив у табір уперше.

Незважаючи на проблеми, які влаштовувала директорка та її синок, усі вожаті шалено любили свою роботу. Здавалося, без поїздок у "Салют" їхнє життя вже не буде повноцінним.

Поки діти відпочивали з дороги, Діма сидів у кімнаті й брязкав на гітарі. Намагався скласти нову мелодію, але якщо щось виходило, то одразу вилітало з голови.

Після короткого стуку у двері до нього заглянула Аліса. У світло-рожевому сарафані з відкритими плечима, каштанове волосся заплетене у дві косички, кілька пасом спускалися до ключиць. Діма завис, роздивляючись дівчину.

– Діана з ключами загубилася, – Аліса розбавила незручне мовчання.

– Завжди є я, – махом голови він покликав подругу ближче. Вона сіла поруч. – Раптом що, спати можемо разом.

Обидва посміхнулися від спогадів. Непогана була ніч, і зараз Діма мріяв, щоб Діана зникла з ключами та повернулася десь ближче до ночі, а Аліса прийшла до нього ночувати. Але вдруге так не пощастить. Вона швидше до Христини піде.

– Нумо послухай, – Діма почав грати нову мелодію. Всього кілька повторюваних нот, але це вже було досить пронизливо і сумно. Під таке можна життєві вірші читати.

– Я теж так хочу, – Аліса плеснула в долоні, натхненна грою.

– Якщо конкретно це, то тут нічого складного, – він підсів ближче і, затиснувши струни на потрібних ладах, почав повільно брязкати. – Запам'ятовуєш?

Аліса несвідомо кивнула, хоч і зовсім нічого не зрозуміла. З боку здається легко, але вона не змогла б навіть правильно пальці поставити.

– Ще раз, – Діма показував цю комбінацію знову і знову, поки їй не почало доходити. Але одна справа – бачити, зовсім інша – повторювати.

Аліса взяла в руки гітару, не знаючи, як правильно тримати її. Діма сів позаду, накрив своїми долонями її руки й навів пальці на струни. Якийсь час грав на гітарі її руками; незабаром Аліса звикла до порядку дій і почала брязкати більш рішуче – його допомога була майже не потрібна. Вона сиділа, притискаючись до нього спиною, і відчувала, як його руки обвивають її тендітне тіло, але була впевнена, що це потрібно для гри. А як Діма випадково торкнувся губами її маківки й зовсім не помітила.

Коли в Аліси стало виходити краще, вона почала наспівувати якусь мелодію, але Діма перестав її слухати. Жар розливався по всьому тілу, хотілося притискатися до неї ще сильніше і, не боячись, проводити руками по шкірі, доторкнутися губами до скроні, губ, шиї...

Він не помітив, як гра Аліси припинилася. Вона зрідка зачіпала струни, викликаючи зовсім не ту мелодію, яку вони репетирували. Дімі здалося, що вона втиснулася в нього і так само повільно згорає від власних думок. А може, це все його хвора фантазія.

Аліса прибрала руки з гітари, чуючи його дихання зовсім поруч. Коли Діма випадково провів носом по її плечу, викликаючи мурашки по всьому тілу, вона ледь не видала звук, схожий на стогін. Це було лоскітно і водночас дуже приємно. Аліса вже сумнівалася, що Діма зробив це випадково, бо він не прибрав руки з гітари, тим самим утримуючи дівчину зовсім поруч.

Аліса раптом прийшла до думки, що їй не потрібна гітара, їй потрібен він. Тільки вона боялася зважитися на більше, та й сам Діма, мабуть, теж. Вона сиділа до нього спиною, розмірковуючи, що б сталося, якби вона повернулася. Так хотілося побачити його очі й точно знати, про що він думає.

– Привіт, друзі, – двері різко відчинилися. Це був Валера. – Вибачте, завадив.

Складно було не помітити хімію, що так кипіла в кімнаті. А вони всього лише грали на гітарі.

– Міші нашому хтось розтріпав, що йому Христина зраджує, – випалив він. – Там таку істерику влаштував! Потім у ліс утік!

Це привело молодих людей до тями. Вони одночасно вскочили з ліжка.

– Що? – злякалася Аліса.

– Хто розповів? – Діма відкинув гітару на ковдру.

– Хтось із "цих". То ви знали? Схоже, ця інформація пропливла повз мене.

– Потрібно його знайти, – Аліса дістала телефон. – А Христина? Він бачив її?

– Ні. І нехай не потрапляє Міші на очі, поки він у такому стані. Не знаю, чого від нього очікувати...