Розділ 53

У другій половині дня вожаті вдягнули найстаріші речі в їхньому гардеробі й вирушили чистити басейн. Після випадку з побілкою всю воду викачали, але білі плями залишилися, особливо на дні. Сторож намагався змити це неподобство за допомогою шланга. Місцями виходило: стіни стали чистішими, але більшу частину доведеться вичищати щіткою. Тут вся надія на вожатих – винуваті вони, ось їм і відповідати.

Жанну Ігнатіївну директорка відпустила на кілька днів додому, і брати участь у таких покараннях їй не довелося. Валері теж знайшлася інша робота, а В'ячеслава з Ларисою від самого ранку ніхто не бачив. Виникла думка, що пропадають вони разом і вже вкотре виникає, але це навіть смішно.

Восьмеро вожатих озброїлися щітками з ганчірками та спустилися драбинкою до басейну. На глибині було небагато води, що залишилася від останньої спроби відмити стіни, тож почали вони саме звідти.

Рік зі шлангом стояв нагорі й намагався змивати плями, поки Агата терла щіткою, знову й знову вимагаючи воду. Ефективно, але довго.

Перший час усі відповідально й уважно драїли басейн, ні на що не відволікаючись. Періодично споліскували щітки у відрі, міняли воду, а потім Вадим випадково ляснув Діану вологою ганчіркою по щиколотці. У таку спеку це було навіть приємно, тільки трохи боляче. Вона затримала на ньому свій погляд і зрозуміла, що їй хочеться створити щось подібне.

– Біжи!

Вона збиралася так само стукнути його по ногах, але Вадим відбіг на пристойну відстань, тоді вона запустила в нього ганчірку, влучивши в спину. І хоч знаряддя їхньої битви складно назвати брудним – ганчірки постійно мили, та й у самому басейні була чиста вода, не враховуючи розводів від побілки – решта поглядали на них з побоюванням, боячись отримати так само, особливо по обличчю.

Вадиму подобалася ця гра. Піднявши ганчірку, він повернувся до Діани, яка стояла на максимальній глибині, звідти не втекти. Вона позадкувала назад, а він притягнув її до себе, і, не вистоявши на мілководді, обидва впали у воду. Глибина двадцять сантиметрів, але намокли вони, звісно ж, повністю.

Діана схопила мокру ганчірку і ляснула Вадима по руках. Лежачи у воді, вони ледь не билися за цю саму ганчірку і перекочувалися так, що було схоже на обійми, але й на бійку одночасно.

– Які голубки, – прокоментував Рік. – Замріть, мені фотку треба зробити. Тут ніякий фотошоп не потрібен.

Щоб остудити запал двох колег, Рік направив на них шланг із холодною водою. Тепер уже він був ворогом народу – хотілося і його затягнути в цю дурну, але веселу гру.

Аліса збиралася заступитися за Діану, у якої весь одяг був у білих плямах від побілки, тож узяла ганчірку, але влучила в Діму. Як би вона не намагалася доводити, що цілилася не в нього, їй не вірили. А Дімі просто привід потрібен був. Він обійняв Алісу, і, поки вона намагалася відбиватися руками, він плюхнувся з нею у воду.

Незабаром гра затягнула всіх. Вони вже не ділилися на своїх і чужих: кожен був сам за себе і рятував виключно свою шкуру. Обливалися і билися з кожним – ніякої ненависті не залишилося.

– Як добре, що Галинка цього не бачить, – сміялася Аліса.

– З чого ти взяла? – несподівано почувся голос Галини Андріївни.

Усі раптом перестали дуріти та підняли очі до кількох шезлонгів, на одному з яких лежала Галина Андріївна. У довгій спідниці та в чорних окулярах. Для повної картини тільки попкорну не вистачало.

– Якщо вас теж вимазати, ви будете нам допомагати? – запитав Діма, розмахуючи ганчіркою.

– Я відразу піду в душ.

– Ну можна й так! – він підтягнувся об бортик і виліз із басейну.

Директорка встала і зробила крок назад.

– Гаразд-гаразд, не заважаю.

Вона відразу зникла з поля зору, а Діма, задоволений собою, повернувся до решти. Продовжувати битву настрою не було, тому вони нарешті схопили щітки й продовжили мити басейн...

Увечері, коли кожен міг насолодитися літом і не мав жодних справ, Христина взяла карти й вирушила в бесідку. Вже давно колеги вмовляли її поворожити – сьогодні якраз видався вдалий для такого день – тож вона покликала всіх охочих до себе.

– Не впевнена, що воно мені треба, – Алісу вів за руку Діма і переконував, що це має бути цікаво. – З яких пір ти віриш у ворожіння?

– Та вона мені такого наговорила, – видихнув він.

– І що там?

– Скажу, якщо збудеться. Точніше "коли".

Вони підійшли до бесідки першого загону, де вже сиділи Христина з Діаною. На столику була маленька скатертина і три ряди карт.

Про долю Діани вона почала говорити дивні речі – ніхто не розумів про що мова. Особливо про минуле.

– В підліткові роки щось жахливе пережила, – Христина поглядала на карти. – Воно дуже сильно впливало і впливатиме на твоє майбутнє. Залишився якийсь відбиток. Я не розумію, в чому справа, але, ймовірно, зараз ти ні про що не шкодуєш. Це щось пов'язано з родиною?

– Можна й так сказати, – ошелешено говорила Діана. Був варіант продовжити наодинці, але вона не стала зупиняти подругу. Вже не боялася, що там буде зайве – вони все одно нічого не зрозуміють. Просто не повірять.