Розділ 50

Вночі у першого загону планувалася грандіозна вечірка, якою підлітки немов проводжали другу зміну.

Всі знову зібралися в кімнаті Ярослава: дівчата зі своїми бесідами – окремо, хлопці зі змаганнями та дурними жартами теж відокремилися.

Інгрід сиділа з подругами на чиємусь ліжку біля дверей, згадуючи найприємніші моменти, пов'язані зі зміною. Скоро всі поїдуть, і вона знову залишиться одна. Доведеться шукати нових друзів, звикати до них, а так не хотілося прощатися.

Альбіна дивилася в телефон, переставши брати участь у галасливих обговореннях дівчат. Рома теж не звертав уваги на підколи друзів – щось цікаве зміг знайти в екрані.

Ярику, навпаки, не подобалися соціальні мережі: він надавав перевагу живому спілкуванню, тож намагався залучити до розмов усіх, але безрезультатно.

– Я вас викину до біса разом із телефонами! – голосно заявив Ярослав.

– Пропонуй гру, – Альбіна відірвалася від переписки.

– Давайте в пляшечку, – вигукнула її подруга.

– Добре, – Ярослав узяв порожню пляшку з-під Фанти.

Всі учасники сіли в коло ближче до столу: четверо дівчат, серед яких Альбіна, і четверо хлопців. Рома сидів трохи позаду і ніяк не підтверджував свою участь, але учасники вирішили все без нього і трохи розсілися, щоб його було видно.

Інгрід одразу відмовилася від гри й продовжила бесіду з Аріною, але вже без такого ентузіазму. Вона побоялася брати участь, але спостерігати збоку цікаво. Як юнаки по черзі крутять пляшку, дивляться на того, з ким випало поцілуватися. Комусь подобається вибір, комусь – ні. Хтось цілувався для галочки, а хтось із насолодою, немов у звичайний день не наважувався.

Можливо, у глибині душі вона б теж хотіла погратися, напитися і відчувати все це безтурботне життя, але не бажала ганьбитися своєю недосвідченістю, а хлопці точно не стримали б своїх божевільних жартів. Їй вистачило ганьби в першу зміну.

За своїми думками вона пропустила частину гри. Прокинулася, коли почулося запитання Альбіни:

– Ромчику, ти граєш?

Він підняв очі з телефону, помітивши на собі погляди гравців, а потім – і горлечко пляшки, що вказувала на нього.

– Можливо, – він піднявся.

Знав, що від нього вимагається, тому нічого пояснювати не довелося. Він зробив крок до Альбіни, швидко притулився до її губ, відсторонився і сів назад.

Інгрід, як і всі присутні, спостерігала за цим, тільки утрималася від коментарів. Найшвидший поцілунок за всю гру, а для неї він здавався надто довгим. Вона бачила, як торкаються їхні губи, як переплітаються язики. Тільки там не було насолоди – схоже на дружній поцілунок, коли обох змусили, а завтра вони про нього вже не згадають.

Хоча під час репетицій та концерту Інгрід була впевнена, що ці двоє подобаються одне одному. Вони стільки часу провели разом за піснями, а цілувалися зовсім без почуттів. Може, то був сценічний образ.

– Далі без мене, – попередив Рома.

– Не питання. Замість тебе візьмемо іншого учасника! – задоволено промовив Ярослав і рушив до Інгрід. – Я знаю, хто крутить наступний.

– Не граю, – грубо випалила вона.

– Один раз, – благав Ярик. – Буде весело.

– Кому як, – видихнула Інгрід, відчуваючи, як у грудях наростає істерика. Серце калатало і відчувалося десь у горлі.

Присутнім ця ідея сподобалася: нічого поганого вони не бачили, а те, що вона один раз покрутить пляшку – навіть весело. Юнаки підбивали її зіграти, особливо хлопці; дівчата скоріше за компанію галасували.

Інгрід впилася поглядом у свою подругу Аріну, але та лише непричетно знизала плечима. Тоді ж помітила Рому, який ще хвилину тому не відривався від телефона, а зараз крутив його в руках, дивлячись кудись крізь натовп. Можливо, і не чув їх зовсім – був поглинений власними думками.

– Хочеш, щоб я за тебе покрутив? – Ярослав посмикав бровами. – Я не щасливий, вкаже на мене. Тож давай сама.

Інгрід ризикнула, хоч і не знала, на кого б варто було показати горлечку пляшки. До всіх присутніх хлопців вона ставилася нормально – вони не були такими жахливими як ті, з першої зміни. Кожен непоганий по-своєму: Гордій і Захар здавалися їй цікавою компанією, але вона б не хотіла цілувати їх. Їй подобався Рома, тільки поруч із ним вона себе настільки невпевнено почувала, що варто зробити крок до нього – і серце зупиниться. Саме тому його хотілося цілувати найменше. Та й не грав він більше.

А от Ярослава вона зовсім не боялася: він був другом, дивним, відбитим на всю голову, але другом. Серце не вибухало при думках про поцілунок із ним.

Інгрід гадки не мала, як діяти, якщо вкаже на дівчину, але питати було пізно. Пляшка почала загальмовувати.

Дівчата сиділи, затамувавши подих, Рома не дивлячись, писав у телефоні, а Ярослав спостерігав, як горлечко шукає переможця. Прокрутившись востаннє, вказало на Ярослава.

– То ти в нас теж невдачлива, – усміхнувся він. – Цей поцілунок ти запам'ятаєш назавжди.

Ярослав узяв її за руку і потягнув на себе – вона приземлилася йому на коліно.