Розділ 43

Будь-яку вільну хвилину Діана проводила в кінотеатрі, малюючи плакати, які на неї звалювалися, як на художника. Все почалося з малюнка щодо захисту тварин – це було не за планом і вважалося особистим проханням директорки. Достатньо було намалювати відповідну картинку, назву, слоган і короткий віршик, написаний акуратним почерком. Тут фантазія Діани могла відтворити що завгодно.

Паралельно з цим вона малювала плакат до батьківського дня і сьогодні мала закінчити. Зайняла звичне місце за єдиним столом у приміщенні, увімкнула настільну лампу й відкрила велику висувну шухляду. Ватману не було – лежали тільки фарби. У Діани світ пішов з-під ніг, бо перед очима стояв кожен штрих, який вона вклала в цей плакат. Малювала власними нервами, аби надати найкращий результат. А його не виявилося на місці.

Діана перерила всю кімнату, але сховати його просто ніде. У залі, забитій стільцями й матами, було б складно загубити пару аркушів, тож, імовірно, їх узяли навмисно. Вона вже збиралася до директорки, раптом та щось знає, як у дверях зіткнулася з Валерою і Ларисою.

– Пропало все, – тримаючись за голову, видала Діана. – Зникли плакати, мене четвертують. І вас за одне.

Далі їй довелося в подробицях розповідати про втрату, і більш того – слухати невдоволення.

– Навіщо ти взагалі їх тут залишаєш? – Лариса зайшла в зал і оглянула слабо освітлене приміщення. – Могла б у себе в кімнаті зберігати, там безпечніше. От як їх тепер шукати?

– Потрібно ще тут усе перевірити, – запропонував Валера, заглядаючи під важкий мат, що валявся на підлозі.

У самий розпал їхніх пошуків прийшли Вероніка і Вадим разом із дітьми, яким обіцяли мультики. Вожаті допомагали малечі всістися, вислуховували побажання і не звертали уваги на колег, немов їх не існує.

За Веронікою ув'язалася дівчина з першого загону, що скаржилася на відсутність манікюру, а вожата запропонувала зазирнути до неї в гості. Тільки зараз з'ясувалося, що Вероніка підробляла, роблячи дівчатам нігті. Можливо, це було заборонено, але процедура важлива, тому ніхто не тріпався, інакше залишилися б без манікюру.

Діана здивувалася такій інформації. Христина першу зміну теж скаржилася, а потім усе спиляла і більше гель лаком не покривала, але якби дізналася про такі послуги в таборі, можливо, замислилася б. Хоча йти до Вероніки на нігтики небезпечно для життя.

Зараз усе відійшло на задній план, і Діана підійшла до вожатих третього загону.

– Нічого цікавого тут не знаходили? Ватман, наприклад. Два.

Вероніка і Вадим синхронно махнули головами.

– Дивно, я думала, може, їх хтось украв, – Діана розглядала Вероніку довше, ніж зазвичай.

– Та кому потрібна твоя макулатура? – скривилася вона і повернулася до дітей.

Діана повторно обшукала приміщення, звісно, не добившись результату. Від думок, що доведеться починати заново, виникала істерика. Простіше піти до директорки, відмовитися від завдання й отримати звільнення, але не вбиватися так знову.

Коли до них зайшли Жанна Ігнатіївна у своїх огидних окулярах і В'ячеслав із кривою посмішкою, Діана ледь не завила. Вони підійшли до друзів і почали щось розповідати, паралельно демонструючи альбомний аркуш.

Діана рушила до них з надією, що вони знайшли її творіння, але це був малюнок хлопчика з другого загону. Спочатку його підозрювали в крадіжці окулярів, а потім змусили малювати на конкурс, який він навіть не застане. На третю зміну буде потрібна картина на тему “Літо”. Йому це вдалося зобразити просто чарівно.

Тільки проблема в тому, що це творіння було точнісінько як малюнок із фантазій Діани. Міст через річку та очерети, вдалині – невеликий будиночок, а з іншого боку стрілка до табору. В полі бігають діти з повітряним змієм, а в небі, де зібрались хмари, кружляють птахи. Цим вона надихалася за територією табору, де й справді був невеличкий міст, прихований величезною вербою, гілки якої лягали на воду. Решту деталей вона вималювала в голові й поділилася з друзями, щоб вони не зобразили подібне. А зараз побачила таке у ворогів.

– Треба ж, як у нас фантазія схожа, – прокоментувала Діана. – Такий самий хотіла намалювати.

– Тепер не намалюєш, – видала Жанна. – Галина Андріївна вже схвалила і від вас чекає чогось іншого.

Діана стиснула щелепу від образи. Вони б не змогли так просто вгадати її думки, та й підслухати доволі проблематично, враховуючи, що це обговорювалося в закритому приміщенні. Найімовірніше, хтось зі своїх випадково проговорився. А може, й не випадково.

Коли Діана вийшла з головного залу, помітила в кінці вузького коридору Вадима з Веронікою, які про щось сперечалися і явно не соромилися у висловах, але за гучним мультиком їх ледь було чутно. Діана бачила, як Вадим грубо притягнув Вероніку до себе, намагаючись щось довести, та обурювалася у відповідь і все стояла на своєму.

*** 

Ярослав ходив за парканом туди-сюди й іноді поглядав на Рому, який взагалі не розумів, навіщо вони сюди прийшли.

– Нудно, треба щось влаштувати, – розмірковував Ярик.

– Мамку поклич, вона тобі таке влаштує, – посміювався Рома.

– Треба бізнес мутити, освоїти якусь справу і бабки крутити.