Розділ 39

Христині з криком совісті в голові було складно справлятися з елементарними обов'язками. Головою вона, як і раніше, була у вчорашній зустрічі. Доба пролетіла в очікуванні неминучого, хоча десь у глибині душі вона сподівалася, що Віталік промовчить. Але це не збереже їхні з Мішею стосунки – все скінчено, щоправда, він поки про це не знає.

Телефон завібрував – прийшло повідомлення від Віталіка. Не вбачаючи змісту, її серце вже зупинялося.

"Кинь його, інакше я все йому розповім".

Христина стиснула телефон у кулаці й нервово стукнула об коліно. Хотілося розбити, тільки це нічого не змінить. Кілька разів вона починала писати відповідь, але стирала, не знаючи, як краще вчинити. Вона не зможе різко порвати з Мішею. Та й він теж. Вони просто до цього не готові.

"Дай мені трохи часу, нам ще працювати разом. Не руйнуй його літо".

"Його літо руйнуєш ти, перебуваючи поруч. Не думай залетіти, інакше я все зіпсую" – погрожував Віталік.

"Це означає – так?" – сподівалася вона.

"Так. У тебе є місяць. Зроби так, щоб він сам тебе кинув".

Легко йому так казати... У стосунках із двома одразу Христина здавалася такою ідеальною, а якщо винесення мозку і траплялося, то кожен з її хлопців отримував це вдвічі рідше. Складно зробити так, щоб людина розлюбила в одну мить. Ймовірно, достатньо сказати правду, але це завдасть багато болю. Краще, щоб у ній розчаровувалися поступово, або, щоб Міша знайшов собі когось іншого. Знаючи його, на іншу він просто не подивиться. Сам такий вірний і відданий, а йому попалася негідна. Немає справедливості в цьому світі.

– Чого ти бушуєш? – до неї підсіла Діана. – Що трапилося? Те, про що я думаю?

– Можливо, – Христина знизала плечима. – Скоро я втрачу другу близьку мені людину. Знаєш, хто брат Михайла? – у відповідь негативний мах головою. – Віталік, який удома в мене був підписаний як "Коханий", а зараз підписаний як "Марина".

– Той самий? – схопилася Діана. – Жах!

– Так. Міша привіз його познайомитися, ось він очманів, – вона криво усміхнулася. – Знаєш, що найганебніше? Я була впевнена, що Віталік одразу все розкаже: з першої ж хвилини нагадає, скільки ми зустрічаємося, що він зі мною робив, де і коли. А він зробив вигляд, ніби ми не знайомі. Чорт, це ще гірше!

Діана кивала, доки в голові не виникло своє уявлення "ще гірше".

– А слухай іншу історію. Запросив тебе твій Міша з батьками знайомитися, і з братом заодно. Адресу дав, таксі викликав. Зустрів і з порога батькам: "Знайомтеся, це моя дівчина Христина, вже два роки разом, майже дружина". У нього виникають справи й він виходить на хвилину з кімнати. І тут твій другий заходить. Віталік. Теж планував кохану з батьками знайомити, а вона сама прийшла – сюрприз вирішила влаштувати. Він кидається на тебе з обіймами та каже: "Знайомтеся, це Христина, моя наречена, вже два роки разом, кохаємо одне одного шалено". І тут на порозі застигає Міша... Але що ще гірше, так це шоковані обличчя батьків.

Христина неохоче засміялася: так далеко вона ще не думала, але ситуація не з приємних.

– Ну, гаразд, ти маєш рацію, – визнала вона. – Буває й гірше. Віталік усього лише написав мені, що якщо я не кину Мішу, він усе йому розповість. А я не можу... він же не зрозуміє, чому я це роблю, захоче знати правду...

– А може, варто її розповісти? Тоді він точно залишить тебе в спокої.

Христина стиснула губи:

– Знайду інший варіант. Краще розкажи, куди ти так летіла.

– Точніше, звідки, – поправила Діана. – Галинка дала мені завдання намалювати плакати, ну, як зазвичай. Так от вона не сама це придумала: Вадим Юрійович ідею їй подав, нібито в нас у таборі художник є, і треба користуватися вмінням професіонала. Я думала задушу його! Зараз із тобою поговорила, одразу легше стало. Виявляється, у мене все не так жахливо.

– Звертайся, ще пару історій розповім.

Після короткої розмови Діана вирушила в кінотеатр, де в неї валялися розпочаті малюнки. Поки діти відпочивають, саме час згадати про додаткові обов'язки. Дорогою вона зазирнула до басейну, побачивши там якусь метушню.

Рік із Вадимом качали туди воду – отже, зовсім скоро дітям випаде нагода нарешті відвідати цю непотрібну раніше споруду. В басейні взагалі не було сенсу – занадто енерговитратне, а у спекотний день дітей просто вели на річку.

– Допомогти прийшла? – першим подав голос Вадим.

– Ага. Утопити вас обох! – процідила Діана. – Через твої жарти на мене нову роботу повісили. Весело тобі?

– Звісно, – незворушно відповів він. – Інакше нас би усіх змусили.

– Ясно, – вона розвернулася, збираючись іти, як почулося прохання Ріка:

– Допоможеш? Треба кран закрутити.

Діана простежила за їхніми поглядами й рушила до басейну, сповільнившись, щоб не впасти на слизькій плитці. Двоє хлопців почекали кілька секунд і налетіли на неї. Вона пискнути не встигла, як її схопили за руки та ноги й потягли до води. В довгій сукні Діана не стала довго чинити опір – не вистачало ще, щоб вона задерлася.