Розділ 38

Після відбою вожаті зібрали рюкзаки з їжею та вирушили в ліс до річки. З ліхтариками вони йшли вузькою стежкою, відчуваючи, як по ногах б'є трава. Пахло ряскою, вдалині чувся спів комарів і цвіркунів, а прохолодний вітер тріпав волосся мандрівників.

Вийшовши на звичну галявину, кожен зайнявся справою. Хлопці збирали дрова і відповідали за багаття, дівчата нанизували м'ясо і хліб на шампура, вистругані зі звичайних гілок, різали овочі та розливали напої.

Для освітлення використовували два телефони з ліхтариками, що лежали на їхніх сумках і світили в небо. Відпочивальники бачили плед і обриси одне одного – цього достатньо.

Поки смажилося м'ясо, вожаті пили сік і розмовляли, а Діма з Валерою побігли купатися.

Тільки Христина сиділа біля багаття, не реагуючи на їхні веселощі. Вітром дим задувало в її бік, і дихати було неможливо, чого вона теж не помічала.

– Я знаю, як тебе врятувати! – до неї підбіг Діма. Весь мокрий, з волосся стікала вода, а шорти прилипли до тіла і трохи сповзли.

Він схопив її на руки та побіг до річки.

– Гей! – крикнула вона за кілька секунд, бо пізно усвідомила, куди її несуть. – Пусти!

– Я думав, ти не помітиш, – усміхнувся він, стоячи по коліна у воді. – Якщо не розповіси, що трапилося, я кину тебе у воду. В одязі.

– Це буде твоїм останнім спогадом! Постав мене назад.

Незважаючи на всі знущання, Діма тримав її міцно і не збирався йти далі, просто намагався розвеселити.

– Дімо, досить, – втрутився Міша, лежачи на пледі. – Неси її до мене.

Діма розвернувся. На половині шляху поставив дівчину на пісок і знову плюхнувся у воду.

Христина сіла поруч із Ларисою й отримала стаканчик із соком. Жодні розмови не дозволяли їй відволіктися. Вона зневажала себе за те, що не вчинила інакше, не відмовилася або ж зробила недостатньо. Кожен має право на помилку, але якщо ця помилка триває два роки – це вже вибір.

Краєм ока Лариса бачила, що подруга хоче висловитися. Виникли підозри про те, що сталося, але зараз не час для таких розмов. Вона просто сиділа поруч і висловлювала Христині безглузді слова підтримки.

Обсохнувши та заправившись шашликом, Валера знову рушив купатися, прихопивши з собою Мішу. В темряві їх не було видно: про їхню присутність нагадував тільки сміх і бовтання у воді. До них кинулася Діана – як знала, що потрібно купальник вдягнути, адже погода видалася напрочуд вдалою.

Багаття згасло, а Лариса з Христиною так само сиділи й розмовляли на теми, не пов'язані із сьогоднішньою подією.

Аліса лежала на пледі й дивилася на зірки, у роті в неї була травинка, яку вона періодично жувала. До неї приліг Діма. Вона встигла помітити краплі води на його грудях, а потім відчула, як його вологе волосся торкнулося її плеча і намочило плед. Він також втупився в небо і довгий час не кліпав. Простягнув руку до піску, взяв свій стаканчик, зробив кілька ковтків і знову ліг.

Пару разів Аліса повернулася до нього, при цьому не витягаючи пирій з рота.

– Лоскотно, – бурмотів він.

– Вибач, – вона несвідомо повернула голову і знову торкнулася його обличчя.

Діма схопив зубами іншу частину травички, потягнув на себе і відібрав.

– Візьму нову, – надулася Аліса.

– Мені від них уже погано, – повільно промовив Діма. – Зараз покажу.

Він зірвав листочок і провів по щоці Аліси. Хотілося почухатися, але вона все терпіла. На цьому Діма не зупинився: вимальовував візерунки на шиї, опускався до вирізу футболки.

Аліса роздивлялася його обличчя, слабо підсвічене ліхтариком, і чомусь не хотіла йому заважати. Він продовжував малювати листочком по шкірі, змушуючи покриватися мурашками все тіло.

– Я так не робила, – видихнула вона. – Ти перебільшуєш.

– Можливо, – погодився Діма. – Яка вже різниця? Я в тебе на ключиці Валеру намалював.

Такий дурний жарт припав їм обом до смаку: засміялися так, що змогли привернути увагу кожного. Але ніхто не став втручатися – в інших свої бесіди.

Христина сиділа із Мішею та уважно слухала Ларису. Діана залишилася на березі й щось розповідала Валері, отримуючи у відповідь кивки. Валеру рідко сприймали серйозно – його вважали блазнем, який міг розвеселити на будь-якому застіллі. Не ту професію він обрав: треба було на тамаду йти.

– Коли ми спати підемо? – крикнула Аліса.

Пролунав голос Валери:

– У нас тут важливі бесіди.

– І в нас, – додала Лариса.

– Спи тут, – Діма схопив Алісу за руку і потягнув на себе.

Спершись на лікті, вона лежала в його обіймах, відчувала його долоню на талії та насилу ховала посмішку. Реакція сповільнилася, усе стало таким живим і прекрасним.

– До ранку я тут не доживу, бо комарі з'їдять, – вирішила Аліса.

– Чесно, теж спати хочу, – його голос звучав повільніше, ніж зазвичай. – Ходімо, проведу.

– Ну вперед, – вона вивільнилася з його обіймів. – Ніхто більше не йде? – запитала у всіх.