Розділ 37

Вожаті вирішили, що після відбою їм потрібно терміново вибратися на природу: посмажити шашлики та відпочити морально. Бо цього літа вони ще жодного разу так не робили – хотілося б це виправити.

Валера з Дімою пішли в магазин, дорогою обговорюючи невдале побачення з директоркою. Діана з Алісою збирали рюкзаки та шукали в інтернеті способи, як швидко замаринувати шашлик.

Христину не залучали в підготовку, бо в неї була важлива зустріч, як пояснив її хлопець Михайло. Він чекав на неї біля воріт табору і все на час поглядав. У джинсових шортах і темно-синій футболці, що не приховує масивні плечі. Короткий їжачок волосся блищав на сонці.

– Вибач, що затрималася, – випалила вона. – Ярослав знову чудить. Свій реп на колонці врубив, це кров із вух.

– Сподіваюся, йому дісталося... А ти вчасно, – він узяв її за руку. – Братик до машини побіг, ми його в бесідці почекаємо.

Вони вже підходили, як ззаду почулися кроки. Міша з Христиною одночасно повернулися, і поки Міша із задоволеним обличчям представляв свого брата, у Христини світ з-під ніг ішов.

– Знайомся, це Віталік. А це моя... наречена Христина.

Її обличчя застигло від усвідомлення, наскільки сильно вона влипла. Перед нею стояв її другий хлопець Віталік, з яким вони познайомилися трохи раніше, ніж із Мішею. Якому вона дала назву іншого табору, що знаходиться набагато далі, аби тільки хлопець у гості не помчав. Але ось він. Приїхав до брата, що виявляється, теж працював тут.

Поки Міша розповідав щось про стосунки й родину, Віталік мовчки кивав, не відриваючи очей від Христини.

Ця мить для неї тривала вічність. Вона немов бомба, яка ось-ось вибухне і цього не уникнути. Чекаєш-чекаєш, а нічого не відбувається. Момент очікування б'є болючіше, ніж правда, яка зараз має прозвучати.

Віталік усміхнувся і простягнув руку:

– Дуже приємно, Христино, будемо знайомі, – у відповідь вона слабко потиснула його долоню. Зображати таку саму байдужість не виходило – ось хто тут справжній актор, і це не вона. – Давно хотілося дізнатися, з ким тут мій братик зависає. Не перше літо, так розумію.

– Третє, – відповів Міша. – Присядемо?

Він поклав своїй дівчині руку на талію і повів до бесідки. Христина немов тканинна лялька йшла слідом, робила все, що потрібно, і більше нічого не розуміла.

– Напевно, у вас дуже захоплива історія знайомства, – промовив Віталік. Виглядав він набагато солідніше за брата: сорочка, штани, дорогий годинник і стрижка, немов щойно із салону.

– Я коли її вперше побачив, одразу зрозумів: це моя доля, – з ностальгією розповідав Міша.

– Розумію, – Віталік постукував пальцями по столу. – Пару років тому відчував щось подібне.

Якийсь час двоє хлопців підтримували невимушену розмову, а Христина не змогла вимовити жодного слова. Повинна була удавати, що нічого не відбувається, адже своєю поведінкою можна тільки правду розкрити, але вона боялася зайвий раз поворухнутися.

Зараз Віталік грається, прикидається, що вони не знайомі, а в один момент може розговоритися і розповісти, що місяць тому з нею в машині робив, якраз перед зустріччю з братом, з яким так обіцяв познайомити. А вже ввечері вона сиділа на підлозі своєї квартири разом із його братом Мішею і цілувалася.

– Кріс, усе гаразд? – турбувався Міша.

– Щось мені не добре, – стиснулася вона.

– Може, підеш, приляжеш?

– Ні, я тебе дочекаюся.

Найбільше на світі їй хотілося втекти в кімнату і більше ніколи не виходити на люди, але вона боялася залишити їх наодинці. Тоді Віталік охоче розповість правду, і Міша її просто вб’є. Людина в гніві себе не контролює – невідомо, що може в мозку клацнути, дізнавшись про зраду. Христина має бути поруч, коли все розкриється: себе не шкода, але тут діти. Вони не будуть винні в злості фізрука тільки тому, що Христина третій рік не може розібратися в собі й, сама того не підозрюючи, зустрічалася з двома братами.

У Віталіка було прізвище матері, тому вона й подумати не могла, що опиниться в такій ситуації. Знала, що в Михайла є брат, але вони були не настільки близькі: самі бачилися не часто, та ще й Христина відмовлялася від будь-яких знайомств із родичами. І виявляється, правильно робила.

За десять хвилин розмови Христині здалося, що Віталік вирішив утекти: почав різко спізнюватися, посилаючись на якісь справи, про що зовсім недавно навіть не згадував.

Його зникнення не заспокоювало – скоріше навпаки: Христина ходила мінним полем, чекаючи на повідомлення Віталіка, в якому він розповість усе. Ну не може він промовчати, знаючи, як руйнується доля брата.

Дорогою Міша намагався завести розмову, кілька разів обіймав її, але Христина смикалася, наче від вогню, і нічого не могла із собою вдіяти. Зрештою хлопець повірив, що вона просто втомилася, і відправив в кімнату.

Понад годину Христина гіпнозувала телефон, чекаючи на дзвінок Віталіка, в якому він висуває свої умови або ж розповідає, що від неї вимагається.

Кілька разів вона сама намагалася написати йому та запитати прямо, чому він мовчить. Нехай скаже хоч щось, бо його мовчання діяло на нерви набагато сильніше, ніж зізнання та істерика Міши. Віталік точно знав, як розбудити її совість. Мовчанням. Христина сама себе загризе.